РЕФЕРАТ
на тему:
“Психологія спілкування і міжособистісні відносини”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття про спілкування
2. Види спілкування
3. Засоби спілкування
4. Рівні ділового спілкування
5. Міжособистісні відносини в колективі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У будь-якій професії спілкування посідає важливе місце, особливо в професії юриста. Тому вивченню психології спілкування та напрацювання навиків ділового спілкування є вкрай потрібним.
Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.
Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспек-тів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.
Отже, спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по-роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає-модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.
1. Поняття про спілкування
Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.
У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє-діяльності.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх праг-нення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, лю-бові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.
2. Види спілкування
Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.
Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).
Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).
Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.
Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо-бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та куль-турні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосеред-ньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
3. Засоби спілкування
Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).
Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення Думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.
Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.
Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний для різних наукових праць.
Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне