«Ефект ореолу» — вплив загального враження про люди-ну на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особис-тості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні — не поміча-ються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне вра-ження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.

«Ефект первісності» (послідовності) — при оцінці не-знайомця домінує перше враження, усі інші отримані відо-мості накладаються на цю інформацію.

«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного став-лення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з бо-ку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).

«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при взаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реак-тивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обу-рюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реак-ції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.

«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на ото-чуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не по-винна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, фор-мує про такого співрозмовника стійке негативне враження.

«Бар'єр негативних емоцій» — породжується пережи-ваннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди ре-зультат нереалізованих актуальних потреб, який заважає пра-вильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са-мооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідно-сить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан три-вожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загроз-ливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, во-на починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедли-ву критику вважає наклепом.

Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості су-б'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незва-жаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізич-ного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це зав-жди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних орга-нів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.

Усе зазначене дозволяє стверджувати, що врахування особливостей соціального сприймання та розуміння людини людиною, уміння планувати, організовувати та здійснювати професійне спілкування — важлива професійно значима ха-рактеристика співробітника правоохоронних органів. Знання особливостей, засобів та прийомів спілкування, механізмів міжособистісного і міжгрупового спілкування, бар'єрів та ін-ших чинників, що заважають ефективному спілкуванню, доз-воляє правильно вибирати засоби впливу на різні об'єкти професійної діяльності, керувати цим процесом не на інтуї-тивному рівні, а послідовно та цілеспрямовано.

3. Міжособистісні відносини в колективі

Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому, вибіркову позицію, яка іно-ді називається життєвою позицією. Працівнику правоохо-ронних органів важливо знати та враховувати ставлення різних осіб до правових норм, злочинів, терміну покаран-ня тощо. Наприклад, ставлення засудженого до виховних заходів розглядається як провідний чинник його виправ-лення та є основою для застосування різних заходів пока-рання чи заохочення. Особа, яка усвідомила свою прови-ну за вчинений злочин, поводиться зовсім інакше, аніж людина, яка цієї провини не визнає, намагається прихова-ти злочин. Особливе місце в системі відношень займають міжособистісні, тобто ставлення людей один до одного. Вони визначаються установками, орієнтаціями, очікуван-нями особистості, крізь призму яких вона оцінює та взає-модіє з конкретною особою, групами осіб. Так, керівнику підрозділу для роботи необхідно знати систему не тільки службових, а й позаслужбових, неформальних взаємин підлеглих; психологія злочинної групи не може бути з'ясо-вана без проникнення в особливості взаємин її членів.

Висновки

Отже, спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по-роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає-модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.

Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі сус-пільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування, яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як ре-альності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можли-вість А. Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілку-вання як «єдиної справжньої розкоші, що є у людини».

Враховуючи складність спілкування як соціально-психо-логічного процесу визначимо його основні функції: комуні-кативна, перцептивна, інтерактивна.

спілкування — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність парт-нерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спіл-кування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обо-в'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, ви-ховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпрету-ють зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому,