В основу змісту підготовки до профорієнтаційної роботи з учнями покладені такі ключові моменти [30, 6-7]:

1. Систематичність та неперервність підготовки. Профорієнтація – це складна динамічна система, яка функціонує в суспільному та особистісному планах, взаємопов’язаних між собою. У процесі підготовки до профорієнтації необхідно враховувати всі структурні елементи системи, особливості розвитку і формування особистості школяра на різних вікових етапах.

2. Психологічна насиченість роботи. Професійне самовизначення – не лише соціальний акт, але й психологічне явище, яке відповідає психологічній структурі особистості та її потребам. Ігнорування психологічного аспекту підготовки до реалізації профорієнтаційних завдань знижує ефективність профорієнтаційної роботи, збільшує кількість помилкових виборів учнів.

3. Особистісна значущість профорієнтаційної роботи. Система підготовки до профорієнтації в змістовному та методичному плані повинні відповідати потребам учнів у самооцінці, самовдосконаленні, самопідготовці до вибору професії. Профорієнтатор повинен орієнтуватися й на формування в учнів позитивного ставлення та інтересів до різних видів кваліфікованої професійної праці.

Однією з проблем на рубежі ХХ і ХХІ століть являється збільшення в нашій країні числа дітей і підлітків так званої групи ризику. Вони проживають і виховуються в різного роду закладах: дитячих будинках, притулках, реабілітаційних центрах. До категорії дітей, що входять до групи ризику, відносяться підлітки: з проблемами в розвитку без яскраво вираженої клінічної патології; з неблагополучних сімей; сироти; із сімей, що потребують соціально-психологічної підтримки і захисту прав; діти біженці і учасники військових конфліктів. В дану групу входять і діти, так чи інакше потерпілі від терористичних актів. В останній час виявляються все більше випадків так званого прихованого сирітства, що виражається в поганих побутових умовах сім’ї, руйнуванням сімейних традицій, жорстокому відношенні до дітей тощо.

Умови життя цих дітей дуже сильно відбиваються на їх психологічних особливостях. Це в свою чергу ускладнює процес професійного самовизначення підлітків групи ризику. При вивченні їх уявлень про власне майбутнє був встановлений факт. Стремління «жити багато», «мати багато грошей» без пояснення шляхів досягнення бажаного результату характерне для більшості вихованців дитячих будинків та інтернатів.

Як відомо, важливими складовими здатності зробити професійний вибір є самоповага і самосприйняття підлітка. Згідно проведених досліджень [2, 42] для дітей групи ризику характерне більш критичне оцінювання своїх якостей (для підлітків загальноосвітньої школи властиве позитивне самосприйняття), що створює складності при формування професійних інтересів і планів.

Зробивши узагальнення по всім психічним показникам у дітей-сиріт і порівнявши їх зі звичайними підлітками, можна зробити висновок, що процес професійного самовизначення їх є ускладненим. Часто він проходить стихійно, що призводить до невпевненості в собі. З одного боку, діти хочуть жити самостійно, не від кого не залежати, з іншого – бояться цієї самостійності. Недостатня соціальна зрілість, незацікавленість в отриманні професії, невміння пристосовуватися до нових соціальних умов загострюють проблему професійного вибору дітей групи ризику. Тому актуальним є питання психологічного і педагогічного супроводу професійного вибору таких дітей. Робота з такими дітьми вимагає від спеціалістів, які займаються формуванням самовизначення, високої професійної майстерності, вміння адаптовувати наявний діагностичний і методичний матеріал, розробляти нові психодіагностичні і психокорекційні методики, звичайно на основі психологічних особливостях і первинних професійних інтересів.

Одним із найбільш ефективнішим структурним компонентом профорієнтації є професійна консультація – процес надання людині допомоги у виборі чи зміні професії, місця роботи, другої освіти на основі всебічного вивчення та врахування її професійних інтересів, прагнень, індивідуально-психологічних особливостей, ціннісних орієнтацій, стану здоров’я і потреб ринку праці. Основним методом профконсультаційної роботи – клієнт-орієнтована бесіда, спрямована на розв’язання соціально-психологічних проблем особистості, актуалізованих у зв’язку з її професійним самовизначенням. Метод бесіди може використовуватися як самостійно, так і в сукупності з іншими методами професійної орієнтації (різноманітні діагностичні методики тощо).

Виділяють наступні види професійної консультації[4, 14]:

довідково-інформаційна, в ході якої обираючому професію пропонується різна інформація ( про канали працевлаштування, вимоги при прийомі на роботу чи на навчання, можливості засвоєння різноманітних професій, перспективи професійного росту);

діагностична, спрямована на вивчення особистості суб’єкта вибору професії з метою виявлення відповідності її особливостей тому чи іншому виду професійної діяльності;

формуюча, що стосується корекції вибору професії в залежності від особливостей суб’єкта вибору професії;

медична, спрямована на відповідність здоров’я суб’єкта вибору професії до майбутньої професійної діяльності.

Сьогодні актуальність проведення медичної консультації є особливо значущою, оскільки відсоток абсолютно здорових і придатних до виконання будь-якої професійної діяльності людей дуже низький.

Головна мета психологічної консультації – допомогти суб’єкту вибору професії усвідомити особливості його особистості, інтереси, схильності, мотиви вибору професії, зрозуміти потреби і можливості суспільства і дати рекомендації по вибору шляхів навчання і сфери діяльності, тобто допомогти знайти шляхи досягнення оптимальної відповідності між особистістю і професією.

Для здійснення цієї мети профконсультант має вирішити такі завдання [30, 70-71]:

оцінити можливості клієнта, його позитивні і негативні інтереси, нахили:

виявити рівень інформованості клієнта про стан ринку праці, зміст професій, доповнити й упорядкувати цю інформацію, вказати на джерела її отримання;

виявити потреби клієнта професійного та загального характеру;

провести психодіагностичне обстеження (мотиви, здібності, риси характеру тощо);

мобілізувати приховані психологічні ресурси клієнта, що забезпечують самостійне вирішення проблем;

провести корекцію адаптаційних та особистісних дисгармоній клієнта;

надати допомогу у виробленні умінь аналізувати процес підготовки й прийняття рішення щодо професійного майбутнього.

Профконсультант повинен завжди пам’ятати, що кожний клієнт є унікальною, неповторною особистістю, тому і методи надання допомоги мають бути