Діалектика соціальних перетворень в нашій країні передбачає зростання ролі людини в суспільстві, її ділової, комунікативної, підприємницької, організаторської активності, її професійних якостей і психологічних властивостей, уміння взаємодіяти з різними людьми та у різних соціальних спільнотах. Мовиться про переорієнтацію мислення особистості, формування в нових умовах навичок взаємодії індивіда із соціумом, що постійно змінюється, про особливості регуляції поведінки людей у соціальних групах, механізми взаємовпливу, взаємовідносин, самовдосконалення та самоактуалізацію особистості, запобігання невдач, стресів, хвилювання в екстремальних умовах, розв’язання конфліктів тощо. Сучасна епоха визначає також перехід на всіх рівнях взаємодії (міжнаціональних, міждержавних, міжособистісних) від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання. Отже, актуальність соціально-психологічних досліджень як теоретичного, так і прикладного характеру очевидна, адже названі проблеми сьогодення за своєю суттю саме соціально-психологічні.

Однак процес подальшого вдосконалення соціальної психології не може бути безпосереднім і прямим продовженням минулого, дещо скоригованого під впливом організаційно-економічних та соціально-політичних змін. Потрібні докорінні перетворення в підходах до окремих фундаментальних її аспектів.

У зв’язку з цим при розгляді перспектив соціальної психології виникає ряд питань. Передусім, що є предметом соціальної психології? Що собою, з точки зору соціальної психології, являє реальність, яка пов’язана з поняттями “моральний”, “духовний” і котра заявляє про себе у суспільстві й науці? Чи є такі соціально-психологічні феномени, як совість, довіра, заздрість та інші, якісно новими в порівнянні, для прикладу, з когнітивним дисонансом? Йдеться про посилення уваги не просто до морального досвіду, моральних почуттів, моральних уявлень, а про якісно новий поворот у розумінні сутності людини як істоти духовної. Отже, передбачається ґрунтовний аналіз таких понять соціальної психології, як соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища, соціально-психологічний простір, соціально-психологічний тип, соціально-психологічне відображення, комунікативний потенціал індивіда, вивчення соціально-психологічних проявів особистості в умовах зміни системи цінностей та форм господарювання, дослідження феноменів віри, моральних переживань. Результатом цього може стати нова теорія соціальної психології, яка передбачатиме і власні методи дослідження: зсув від кількісних методів до якісних, аналіз даних психолінгвістики тощо. П. Шихірєв стверджує, що визнання за духовністю системоутворюючої якості соціальної взаємодії спричинить формування якісно нових моделей людини, суспільства та їх взаємодії [1]. У зв’язку з цим актуалізується також значення таких категорій соціальної психології, як ціннісне ставлення (оцінка), образ (форма існування ціннісного ставлення), соціальний обмін, соціальне.

Нова парадигма, скоріш за все, охоплюватиме не щось одне з відносин системи “індивід – група – суспільство”, а всю систему. Отож, окрім продовження розвитку соціально-психологічних досліджень, спрямованих на вивчення процесів групової взаємодії (співвідношення “індивідуального” і “групового”, рівень ефективності лідерства, більшість – меншість, прогресивний і регресивний, кризовий і стабільний розвиток особистості та групи, особливості взаємовпливу, сприйняття людьми один одного, прогнозування та коректування різних рівнів конфліктів, адаптація – дезадаптація, альтруїзм і апатія, аномальна поведінка, соціально-психологічні чинники суїциду тощо), значно більше вивчатимуться відносини “суспільство – індивід”, “група – суспільство”, про що свідчить зростання кількості досліджень в галузі прав людини і різного роду меншин, етики управління і бізнесу (відносини “підприємці – суспільство”, “керівник – організація”), взаємної відповідальності суспільства і особистості, суспільства та різних соціальних груп і спільнот, соціальної психології релігії.

Можна впевнено говорити, що предметом вивчення соціальної психології стануть великі соціальні групи (етнічні, релігійні та ін.), кроскультурні, порівняльні дослідження. Підтвердженням цього є зростаюча зацікавленість соціально-психологічних дослідників названою проблематикою.

Вітчизняна соціальна психологія має збагнути надбання, які вже здобули європейські соціальні психологи. Мова йде, передусім, про дослідження таких соціально-психологічних феноменів, як соціальна ситуація, соціальний стереотип, соціальний конфлікт, соціальна справедливість, соціальний ритуал.

Неабияке значення має подальше вивчення резервних можливостей міждисциплінарних зв’язків соціальної психології (йдеться, в першу чергу, про зв’язок соціальної психології з акмеологією, етнопсихологією, психологією управління, віковою і педагогічною психологією). У розрізі основних тенденцій, які мають місце в соціально-психологічній теорії та практиці, виокремлені нами напрямки можна вважати актуальними та перспективними. Детально проаналізувати кожен з них в даному випадку немає можливості, отже назвемо лише окремі шляхи оптимізації пріоритетних досліджень.

1. Погляд на предмет, категорії та структуру соціальної психології з позицій минулого і сучасності

Зародження соціальної психології на межі психології і соціології, її виокремлення як самостійної наукової дисципліни зумовлене об’єктивним існуванням таких явищ суспільного життя, які не можуть бути досліджені без допомоги об’єднаних зусиль цих двох наук (соціології і психології). Правомірність такого твердження пояснюється тим, що, по-перше, будь-яке суспільне явище має свій “психологічний” контекст, адже соціальні закономірності проявляються не інакше, як через діяльність людей, по-друге, в ситуації взаємодії та спілкування виникають особливі типи зв’язків між індивідами, аналіз яких неможливий поза системою психологічного знання. Інша причина, яка вказує на двоїстість становища соціальної психології, є сама історія становлення цієї дисципліни, яка одночасно визріла у надрах психологічного і соціологічного наукового знання. Все це створює немалі труднощі для визначення предмета соціальної психології.

Процес уточнення предмета соціальної психології можна уявити як хронологічне виокремлення певних періодів: нагромадження соціально-психологічних знань у сфері суспільних і природничих наук (з давніх часів аж до середини ХІХ століття); виокремлення соціальної психології із соціології і психології та перетворення на самостійну галузь знання (друга половина ХІХ – початок ХХ століття); оформлення соціальної психології як самостійної науки