Актуальність поставленої проблеми очевидна, адже соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, загострили проблему раннього формування у особистості професійних основ її життя, які допоможуть забезпечити стійкість особистості в екстремальних умовах.

Інтенсифікація міжнародних зв’язків, економічних, культурних та інших відносин між державами актуалізують значення (в рамках соціальної психології та етнопсихології) теоретичних і практичних кроскультурних досліджень, розробки проблем міжнаціонального спілкування.

Професіоналізм сучасної комунікативної діяльності передбачає наявність у спеціалістів знань та вмінь з питань національно-психологічної детермінації ділових міжнародних переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей, що зумовлює вивчення соціокультурних та етнопсихологічних особливостей сприймання учасниками комунікативного процесу специфіки міжнаціональних стосунків та спілкування.

Перспективною у зв’язку з цим є постановка питання про пошук шляхів регуляції ділового спілкування як всередині однієї етнічної групи, так і на міжнаціональному рівні. Все це сприятиме процесові адаптації особистості в іноетнічному середовищі, у взаємодії з іноетнічним співрозмовником, ефективному розв’язанню етнічних конфліктів, виявленню джерел підвищення результативності професійної діяльності, адекватному відображенню етнопсихологічних та соціокультурних явищ.

Означені проблеми донедавна недостатньо вирішувалися як в межах соціальної психології, так і в рамках етнопсихології, в той час як знання національно-психологічних особливостей індивіда та спілкування є вкрай необхідними для спеціалістів багатьох галузей діяльності, адже у представників різних етносів існують усталені норми взаємовідносин і обміну необхідною інформацією, особливості поведінки, організації діяльності, ціннісне ставлення до соціальної системи тощо.

Теоретичним обґрунтуванням сутності проблеми є твердження, що цілісна система спілкування являє собою логічний взаємозв’язок національно-психологічних особливостей взаємодії і загальнолюдських цінностей комунікації. Мовиться про: допустимість етнопсихологічного релятивізму в діяльності людини (у неї мають формуватися такі якості, які б, з одного боку, дозволяли їй ефективно пристосовуватися до традицій, звичок, стереотипів поведінки, особливостей спілкування іноетнічних представників, а з другого – не входили б у суперечність з їхньою національною психікою та загальнолюдськими цінностями); урахування специфіки прояву етнічної самосвідомості індивіда під час спілкування; розвиток можливостей адаптації і персоніфікації в умовах національно неоднорідних взаємовідносин; розвиток навичок і вмінь взаємодії з представниками різних національностей та народів.

В нових умовах господарювання, підприємництва та управління виокремились перспективні й недостатньо вивчені спільні проблеми соціальної психології та психології управління. Зокрема, йдеться про виявлення і розробку соціально-психологічних чинників управлінської кар’єри, соціально-психологічних детермінантів управлінського розвитку, соціально-психологічного консультування з проблем управлінського розвитку, соціально-психологічних механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку.

Очевидним стає також те, що методи підготовки керівників, які використовувалися й продовжують використовуватися в нашій системі освіти, мають суттєву ваду: вони зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь (в тому числі й комунікативних), а не спираються на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення, професійної діяльності і спілкування, на мотивацію як рушійну силу розвитку особистості керівника.

Актуальною є також проблема комунікативної підготовки керівника, адже в умовах ринкових відносин комунікабельність, уміння встановлювати ділові контакти багато в чому визначають успішність збуту продукції, отриманні нових замовлень. Хоча сьогодні в практичній психології не бракує конкретних методик та методичних прийомів для розвитку у спеціалістів, що працюють з людьми, в тому числі й у керівників, конкретних умінь і навичок спілкування, взаємодії, однак комунікативна підготовка керівників у сучасних умовах вимагає не простого збільшення психологічних знань чи нагромадження “ефективних” комунікативних умінь, а серйозної переорієнтації особистості керівника, що не користується авторитетом у роботі з людьми. Саме тому сучасний етап становлення і розвитку керівника як першочергове висуває завдання створення соціально-психологічної теорії управлінського спілкування і на цій основі — оптимізацію технологій і методик комунікативної підготовки менеджера.

Названі проблеми можна розв’язувати шляхом актуалізації оціночно-регулятивних процесів, духовного, комунікативного потенціалу учасників ділової взаємодії. Це забезпечується за умов, по-перше, розуміння управлінського спілкування як принципово соціального і діалогічного процесу, як взаємодії, що викликає двосторонню реакцію й активізацію зусиль партнерів, тобто такої, яка здійснюється всіма учасниками управлінського процесу; по-друге, розуміння особистості керівника як партнера, учасника спільної діяльності і спілкування, актуалізації його соціально-психологічної компетентності; по-третє, формування індивідуального і групового стилю взаємодії; по-четверте, урахування етнопсихологічних особливостей спілкування (при необхідності). Загалом, сучасна наукова думка в галузі соціальної психології має характеризуватися посиленням уваги до учасників управлінського процесу, їхньої особистісної ідентифікації, вивченням рушійних сил розвитку, урахуванням соціально-психологічних умов життєдіяльності в особистісному становленні суб’єктів ділового спілкування.

Окреслені перспективні напрями розвитку соціальної психології хоча і не є остаточними (їхня корекція здійснюється постійно і визначається нагальними потребами, зумовленими змінами в особливостях регуляції поведінки людей в переломні етапи розвитку суспільства), водночас вважаємо, що їх вирішення стане пріоритетним для соціально-психологічних досліджень нового століття.

Окремі з них вже сьогодні успішно розв’язуються вченими України. Зокрема, розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології характеризується уточненням та конкретизацією предмета та об’єктів соціальної психології, розширенням підготовки спеціалістів, публікацією посібників та підручників, організацією та проведенням конференцій із соціальної психології, кристалізацією соціально-психологічної проблематики, відкриттям наукових закладів, лабораторій та кафедр соціальної психології.

Вітчизняні соціальні психологи ведуть дослідницький пошук в галузі методології, теорії і методів соціальної психології, проводять емпіричні дослідження у різних сферах суспільного життя. Їхні дослідження спрямовані на вивчення не тільки традиційних проблем взаємодії, спілкування людей у різних соціальних спільнотах, особливостей регуляції поведінки у соціальних групах, механізмів їх взаємовідносин, взаємовпливу тощо. Пошуки визначаються сучасними потребами, зумовленими змінами в житті країни після проголошення нею державного суверенітету, виокремленням тих особливостей у поведінці людей, які завжди з’являються на переломних