Говорити про рівневі відношення свідомості і самосвідомості, — значить, вести аналіз в рамках категорій "нижчий—вищий", "простий—складний". Очевидно, що цей метод аналізу є таким, що виключає, оскільки обидва ці явища психіки самі по собі досить складні і кожне з них представляє багаторівневу систему. Процеси свідомості у вищих своїх проявах виявляють якнайтоншу пристосовану і регулятивну діяльність, яка по своїй складності не поступається актам самосвідомості.

Проте самосвідомість не є самостійне явище психіки. Воно — та ж свідомість, тільки з іншою спрямованістю. Людина не тільки усвідомлює дії об'єктів реального миру і своїми переживаннями виражає відношення до них, але, виділивши себе з цього світу і, протиставляючи себе йому, усвідомлює і себе як особа, свої особливості, своєрідність і певним чином відноситься до себе. Якщо свідомість орієнтована на важ об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особа. У самосвідомості вона виступає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.

Наведена структура особистості є досить загальною. Розглянемо структуру, яку запропонувала психолог Валерія Сергіївна Мухіна [3]. Вона ставить акценти на окремих ланках самосвідомості. Мені більше імпонує такий підхід, він є більш індивідуалізованим, оскільки самосвідомість людини являє собою ціннісні орієнтації, які складають індивідуальне буття особистості.

В.С. Мухіна виділяє 5 ланок структури самосвідомості:

а) перша ланка структури самосвідомості являє собою кристал особистості, що включає ім'я, ідентифіковане з тілесною і духовною індивідуальністю.

Ім'я і його значення. У дошкільному віці дитина починає усвідомлювати, що вона має індивідуальне ім'я. При нормальних стосунках у сім'ї вона любить своє ім'я, бо постійно чує ніжне звертання до себе. Їй подобаються всі домашні варіанти її дитячого імені, вона вже знає, як її будуть називати, коли вона стане дорослою. "Мене зараз кличуть Костик, коли був маленьким, кликали Котя, а коли виросту, мене називатимуть Костянтин Віталійович" — із задоволенням пояснює п'ятирічний Костик метаморфози свого імені в часі його життя. Завдяки імені і займеннику "Я" дитина навчається виділяти себе як персону. Ім'я набуває особливого значення. Ім'я дає дитині можливість представити себе як окрему, виняткову людину. Дитина органічно, починаючи з раннього віку, ідентифікує своє ім'я із собою тілесним.

Формування образу тіла. За нормальних умов дитина постійно вправляється в різноманітних рухах і діях Численні вправи, якими дитина займається разом із дорослим, являють собою не просто мускульну роботу (скорочення і розслаблення), а й формують складні інтеграційні зв'язки між мускульною роботою, зором, дотиком, тілесним почуттям рівноваги і координації в просторі, а також загальним результатом усіх зусиль і переживань. При цьому кожен рух має бути чітко збалансованим не тільки на рівні пальців, кисті усієї руки, усього тіла, а й на рівні результатів від зробленої вправи.

Хочеться ще раз підкреслити визначальну роль дорослого, який емоційно і фізично сприяє тілесному розвитку дитини. Близький для дитини дорослий охороняє його від ймовірних травм, чим наповнює його впевненістю у безпеці.

Дорослий захоплюється успіхами дитини, чим підтримує і розвиває в ньому почуття самоцінності. Дитина із задоволенням опановує тілесні вправи, що лягають в основу його особистості.

б) друга ланка структури самосвідомості — зазіхання на визнання — одна із найзначніших людських потреб. Вона ґрунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства.

Зазіхання на визнання з боку дорослого. Проявляється в тому, що дитина постійно слідкує за дорослим - скільки уваги приділили йому, а скільки - його братику або взагалі - іншій дитині. Тому не можна говорити дитині: "Ти не зможеш цього зробити"; "Ти не знаєш цього"; "У тебе не вийде"; "Не заважай мені порожніми запитаннями" і т.п. У нього може скластися комплекс неповноцінності, відчуття своєї неспроможності, що ускладнить спілкування з іншими людьми.

Зазіхання на визнання може виявлятися й у прагненні "бути кращим, ніж інші". Прагнення "бути кращим, ніж інші" створює мотиви успіху, є однією з умов розвитку волі і формування рефлексії, тобто здатності усвідомлювати свої переваги і недоліки, і, безумовно, відіграє не останню роль у формуванні особистості дитини.

в) третя ланка структури самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на свою стать як на соціальну роль і фізичну і психічну сутність.

Статева ідентифікація — ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед — у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки.

У спеціальному експерименті дітям пропонувалася ситуація вільного вибору двох наборів іграшок з чотирьох. Були запропоновані чотири таці з наступними предметами: машинки, посуд, кубики, ляльки. Дитину просили назвати всі іграшки. Потім пропонувалося взяти для гри дві таці з найбільш цікавими для неї іграшками. Усі дії дитини фіксувалися. У результаті з'ясувалося, що, починаючи з чотирьох років, у хлопчиків і дівчинок з'являється диференціація у виборі іграшок. Як виявилося, машинки й кубики вибирали для гри переважно хлопчики, а ляльок і посуд — дівчатка.

Позиція дитини як представника своєї статі визначає специфіку розвитку самосвідомості. Усвідомлення своєї статевої приналежності має найважливіше значення для розвитку особистості: почуття тотожності зі своєю статтю, прагнення підтримати "престиж" своєї статі в рамках соціальних очікувань визначають основні позитивні