2. Корекція середовища, тобто виправлення неадекватних методів виховання (непослідовних, суперечливих, таких, що не враховують індивідуальних особливостей дитини) і негативних дій соціального середовища, неадекватного фізичного, інтелектуального і емоційного навантаження, ліквідація чинників, що приводять до педагогічної занедбаності і накопичення досвіду неадекватної поведінки;

3. Індивідуальна психотерапія і психокорекція дітей і підлітків з девіантною поведінкою, здійснювані спільно педіатром, дитячим психіатром і психологом, направлені на вирішення внутрі- і міжособових конфліктів, на формування продуктивних взаємин з оточуючими, на підвищення соціального статусу в колективі і власній сім'ї, на розвиток компетентності в питаннях нормативної поведінки і на збагачення арсеналу засобів спілкування (зокрема, невербального), що забезпечують краще взаєморозуміння дитини і людей, що оточують її;

4. Подолання педагогічної занедбаності, виховання вищих емоцій і соціальних потреб (пізнавальних, трудових, етичних, естетичних), вдосконалення способів психічної саморегуляції, стимуляції дозрівання і розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер, рівнів самосвідомості і діяльності, відповідних зоні найближчого розвитку;

5. Терапія середовищем за рахунок створення в дитячому колективі атмосфери ухвалення, доброзичливості, відвертості і взаєморозуміння, психологічної захищеності, радості спілкування і пізнання світу, що полегшує інтеграцію особи в суспільстві в процесі її виховання і самовиховання. Одна з ефективних форм реалізація цього завдання - проведення групових психокоректувальних занять сумісно з дітьми і їх педагогами (вихователями);

Звичайно, найкраще діти почуваються під час гри. Створено безліч дидактичних ігор, які допомагають розвивати в дитині ті чи інші риси характеру. Наприклад, гра "Поїзд".

Мета гри: створення позитивного емоційного фону, підвищення впевненості в собі, усунення страхів, згуртованість групи, підсилення довільного контролю, розвиток уміння підкорятися вимогам.

Хід гри: діти стають один за одним, тримаючись за плечі. "Поїзд" везе дітей, долаючи різноманітні перешкоди.

Кінець заняття повинен бути спокійним та об'єднуючим. Тому можна запропонувати дітям стати в коло і взяти один одного за руки. Обрана форма завершення заняття залишиться незмінною і перетвориться в ритуал.

Гра "Піжмурки"

Мета гри: створення позитивного емоційного фону, усунення страхів. підвищення впевненості в собі.

Хід гри: всі діти ідуть, пританцьовуючи і наспівуючи яку-небудь пісеньку, і ведуть гравця-кота із зав'язаними очима. Підводять до дверей, ставлять його на порозі і наказують взятися за ручку, а потім всі разом (хором) починають співати:

Кіт, кіт Котофей,

Ти лови нас шість ночей!

Ти лови нас шість ночей,

Не розв'язуй очей!

Як тільки проспівають останні слова, роз-бігаються в різні сторони. Кіт починає ловити дітей. Всі кружляють навколо кота, дражнять його: торкаються до нього пальцем, смикають за одяг.

Гра "Жук"

Мета гри: розкриття групових взаємин.

Хід гри: діти стають в рядок за тим, хто водить. Дитина, яка водить, стоїть спиною до групи, витягнувши за спину руку з розкритою долонею. Той, хто водить, повинен вгадати, хто з дітей доторкнувся до його руки (за виразом обличчя, рухом). Дитина водить доти, доки не вгадає правильно. Того, хто водить, обирають за допомогою лічилки.

Вільний час

Запропонуйте дітям сюжетно-рольові і настільні ігри.

"Хоровод"

Хід гри: діти стають в коло і беруться за руки, дивляться один одному в очі, посміхаються. При цьому основна увага звертається не на ролі, які склалися, а на усунення нерівності і привілеїв. Існують певні ознаки, які вказують на те, що необхідна групова структура склалася. По-перше, ті, хто водять, починають відчувати спрямовану на них агресію. По-друге, виникають спонтанні тактильні, ніжні інтеракції між членами групи. По-третє, з'явилося серйозне, поважне ставлення до ритуалу завершення заняття.

Тоді, коли виникла групова структура, зрівнялися дитячі індивідуальності, можна переходити до наступного етапу групового курсу, в якому більше уваги приділяється індивідуальній роботі в формі рольових ігор та інших прийомів.

ВИСНОВОК

1. Однією з суттєвих ознак психічного розвитку дитини дошкільного віку є подальше становлення самосвідомості, що виявляється у диференціації її внутрішньої структури, ускладненні змістового наповнення. У структурі самосвідомості дитини дошкільного віку формуються три провідні компоненти: образ "Я", самооцінка та ціннісні орієнтації, які пов’язані між собою, але ще недостатньо узгоджені. Тільки наприкінці дошкільного віку у дитини складаються рефлексивні механізми, які забезпечують подальший розвиток самосвідомості у молодшому шкільному, підлітковому та юнацькому віці.

2. Провідними факторами змін у структурі та змісті самосвідомості молодших школярів є: оцінна діяльність вчителів та батьків; наявність у навчальному процесі об’єктивованих підстав для оцінки та самооцінки якості виконаної роботи; зміна соціального статусу дитини; уніфікація системи соціальних взаємин та включення у нормовані комунікації. 

3. Розвиток самосвідомості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку відбувається за трьома основними напрямками. По-перше, це змістовна диференціація образу "Я". За досить короткий проміжок часу діти виявляються спроможними виокремлювати значну кількість особистісних властивостей та якостей і ідентифікувати їх наявність/відсутність у себе та інших дітей. Але це такі якості, які переважно пов’язані з навчальним процесом, а інші якості все ще зостаються погано диференційованими. Окрім того, діти стають спроможними змістовно та реалістично розгалужувати "Я-реальне" та "Я-ідеальне”. По-друге, суттєво змінюється характер самооцінки. Від загальної синкретичної оцінки себе, притаманної дошкільникам, значна частина молодших школярів стає здатною до диференційованої самооцінки за окремими параметрами. Але критерії самооцінки усвідомлюються ще погано, і, відповідно, страждає адекватність самооцінки. По-третє, змінюється функціональна роль ціннісних орієнтацій у системі регуляції поведінки та діяльності та їх змістовне наповнення. Ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значення смислоутворюючого підґрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності.

4. Найбільш поширеними вадами у розвитку самосвідомості дітей є низький рівень диференційованості образу "Я", неадекватність самооцінки та ціннісних орієнтацій, які виконують мотивуючу функцію щодо діяльності дитини та її спілкування. Виявлено два основні типи