1.4. ПРОБЛЕМА УСВІДОМЛЕННЯ ТА РЕГУЛЯЦІЇ МОЛОДШИМИ УЧНЯМИ СВОЄЇ ПОВЕДІНКИ

У комплексі проблем стимулювання суспільної, навчально-пізнавальної та трудової активності учнів важливу роль відіграє проблема самосвідомості та осмислення ними власної поведінки.

Усвідомлення власної поведінки є невід'ємним компонентом пізнання людиною самої себе: своїх взаємин з іншими людьми, з оточуючою дійсністю.

Проявами самопізнання є самоспостереження, самоаналіз, самооцінка.

Самопізнання особистості, як і свідомість у цілому, виникає в ході історичного розвитку людини і проходить через ряд ступенів, етапів свого розвитку.

Кожному з власних спостережень відомо, наприклад, що дитина протягом перших років свого життя називає себе не займенником "я", а ім'ям, тобто так, як до неї звертаються оточуючі. І тільки згодом в процесі розвитку ігрової діяльності, в процесі спілкування з іншими дітьми та дорослими, в міру зростання самостійності дитина починає усвідомлювати себе, своє "я".

Пізнаючи своє "я", дитина, як правило, звертається до порівняння себе з іншими людьми. Придивляючись до інших, порівнюючи себе з ними, вона помічає в собі те, що спочатку помічає в інших, і тільки цим шляхом приходить до усвідомлення якостей своїх вчинків та дій, результатів своєї діяльності, вчиться розуміти свої можливості, визначати своє місце в колективі.

Під впливом педагогічних оцінок у дітей створюється певне ставлення до своєї діяльності, до самих себе, формується самооцінка. Але спочатку вона залежить, як ми вже зазначили, від оцінювання їх дорослими, а вже пізніше діти виявляють у цьому відношенні більшу самостійність.

Що являє собою цей апарат самооцінки, як він складається і як функціонує?

Існуючі з цієї проблеми психологічні дослідження та спостереження свідчать про те, що на процес формування самооцінки дітей вирішальний вплив має оцінка їх діяльності та поведінки дорослими, зокрема вчителями.

Важливі дані були одержані відомим психологом Б.Г. Ананьєвим у дослідженні впливу педагогічної оцінки на успішність розв'язування задач. Група дітей (106 осіб) виконувала тест Куртіса на додавання. Одна частина дітей протягом своєї роботи одержувала похвалу, інша - догану, третя - ніяк не оцінювалася. Дані дослідження свідчать, що кращих результатів роботи досягли учні, яких експериментатор постійно хвалив. Гірші результати були в дітей, яких або ганьбили, або зовсім не оцінювали. Б.Г.Ананьєв підкреслював, що вирішальне значення у формуванні думок про себе має життя дитини в колективі і правильний розвиток у ньому оцінних відносин.

Самооцінка, як і самосвідомість в цілому, має суспільний характер і багато в чому спричинена соціальними умовами життєдіяльності дитини. Проведені дослідження показують, що критерії, за якими оцінюють якості людини в суспільстві і за якими вона оцінює якості інших, застосовуються людиною і до себе.

Ряд психологів розглядають самооцінку як одну із сторін самосвідомості особистості, як продукт її розвитку, породжений усією її життєдіяльністю (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейн та ін.). Зв'язок самооцінки зі світоглядом, спрямованістю, рівнем розвитку особистості відзначається в дослідженнях 0.1. Шпірмана, В.С. Мерліна та ін.

У дослідженнях підкреслюється та думка, що самооцінка - складний продукт праці, пізнання і спілкування. Порівняння, зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. Важливо зазначити, що згадане порівняння передбачає наявність у людини певного ідеалу. В дослідженнях психологів розкрито вікові особливості як формування самого ідеалу, так і розуміння його функцій у розвитку особистості, вказується на вирішальне значення характеру та ступеня стійкості ідеалу для всього психічного розвитку дитини.

Важливим джерелом розвитку усвідомлення дитиною своєї поведінки є також її оцінка оточуючими. Чимале значення в цьому має характеристика діяльності та якостей особистості. На думку Л.І. Божович, громадська оцінка виконує подвійну роль у формуванні самосвідомості дитини. "По-перше, будучи критерієм відповідності її поведінки вимогам оточуючих, вона начебто вказує дитині на характер її стосунків з навколишнім середовищем і тим самим визначає і її емоційне благополуччя, і її поведінку, і її ставлення до себе як до суб'єкту поведінки.

По-друге, оцінка інших допомагає дитині відокремити ту чи іншу якість від конкретних видів поведінки та діяльності і зробити її предметом усвідомлення та оцінки самої дитини. Функція такої оцінки у формуванні самосвідомості дитини визначає її велике педагогічне значення [12].

Згідно з думками В.С. Мерліна, "... в усвідомленні цінності своїх дій, а тим самим і властивостей особистості велику роль відіграє оцінка колективу, соціальна оцінка. Чим повніша та різноманітніша соціальна оцінка, тим глибше вона усвідомлюється самою дитиною, тим більшу роль вона відіграє у формуванні особистості" [4].

Роль оцінних впливів педагога на формування в дітей самоусвідомлення поведінки розкривається в ряді досліджень (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, 0.1. Ліпкіна та ін.). Автори вказують на необхідність врахування мотивів дітей в оцінці їхніх вчинків, розкривають складність їхнього ставлення до педагогічної оцінки та переживань, що викликані нею, підкреслюють перетворюючий характер дії педагогічної оцінки, яка впливає на ступінь усвідомлення дітьми свого рівня розвивого рівня розвися необхідність ясності, визначеності педагогічної оцінки. Навіть негативна оцінка (безумовно, заслужена) більш корисна для самооцінки, ніж "невизначена оцінка".

Дослідники психології дитячої самосвідомості вважають, що розвиток психічних функцій (інтелектуальних, вольових, емоційних) у кінці дошкільного віку підіймає самосвідомість дитини на такий рівень, при якому стає можливим поява власної, досить стійкої самооцінки, яка більш або менш об'єктивно відображає реальний стан розвитку дитини. Зміст самоусвідомлення дитини в цей період складається з усвідомлення практичних умінь, вчинків, властивостей, які вона виявляє в собі, співвідносячи свої вчинки з вимогами дорослих.

Все більше самооцінка включається в процес регуляції поведінки і діяльності дитини. Через самооцінку самопізнання