Отже, автократизм потреби дітей придушує, а лібералізм - ігнорує. А ось в родині, де панує авторитетний стиль, що склався інтуїтивно чи завдяки певним знанням, розвиток дитини перебуває під постійним, але ненав'язливим контролем дорослих, а форми стосунків змінюються відповідно до зміни фаз розвитку дитини. Ще один важливий прояв цього стилю - такий характер стосунків, коли кожен усвідомлює необхідність самообмеження, і це сприймається як норма людських взаємин. При цьому ніхто не відчуває психологічного дискомфорту.

Особлива роль в емоційному і розумовому розвитку дитини, як засвідчують психологічні дослідження, належить спілкуванню з матір'ю, материнській турботі. Якщо погодитися з тим, що приязнь до іншої людини, потреба захищати і піклуватися - атрибути почуття любові, то слід визнати, що любов матері й дитини - це особливий тип любові, від якого залежить сприйняття і відчуття дитиною психологічної атмосфери в родині. Особливість її проявляється в тому, що вона життєво необхідна дитині, вселяє в неї впевненість, віру у власні сили, розуміння моральної і фізичної підтримки матір'ю. Це добрий ґрунт для розвитку здатності експериментувати у своїх діях, прагненнях, поведінці. Іншими словами, розвиватися творчо, дивергентно мислити, в майбутньому стати креативною особистістю.

На нашу думку, важливим фактором розвитку творчих здібностей є така загальна характеристика материнсько-дитячих стосунків, як "стійкість -

нестійкість". Д. Саймонтон, зокрема, вважає максимально сприятливою для розвитку творчих здібностей соціальне і політичне нестабільне середовище.

Нерегламентоване середовище з демократичними відносинами і наслідування дитиною творчої особи необхідні для розвитку креативності. Але слід зауважити, що негармонійні емоційні стосунки в родині сприяють емоційному відчуженню дитини від, як правило, нетворчих батьків, що не стимулює розвиток креативності. Навпаки, сприятливою є підвищена увага до здібностей дитини, ситуація, коли її талант стає організуючою засадою в родині. Як доказ можна навести приклади з життя багатьох видатних вчених, котрі підкреслювали, що мали щасливе дитинство. У них рано розпочалась наукова кар'єра, фахове зростання відбувалось без істотних зривів. Подальша ж доля креативів складається залежно від умов середовища та загальних закономірностей розвитку творчої особистості.

Необхідно виокремити основні ознаки психологічного клімату, які позитивно впливають на розвиток креативності:

1) вимогливість членів родини одне до одного, але водночас і високий ступінь довіри;

2) вільне висловлювання думок при обговоренні питань, що стосуються всієї родини, а також здатність прийняти точку зору іншого;

3) ділова, але доброзичлива критика;

4) брак надмірного тиску дорослих на дітей, надання дитині права самостійно приймати важливі для неї рішення;

5) достатня інформованість членів родини про події, що відбуваються навколо.

На нашу думку, для розвитку креативності оптимальним є середній рівень опору середовища і заохочення таланту; заборони, "табу", соціальні шаблони тільки блокують її виявлення .

Аналізуючи відповідну літературу, я з'ясувала, що однією з особистісних властивостей творчої людини є підвищена здатність до поленезалежної поведінки. Вважаємо, що поява відчуття автономності є значним моментом у психічному розвитку особи. Відчуття ж її зароджується в ситуації терпимості членів родини одне до одного, до поглядів, прагнень чи ідеалів інших тощо.

Заохочування до автономної поведінки особливо важливе для дітей у віці від одного до трьох років. Потреба у такій поведінці на якийсь момент стає провідною. Дитина постійно вдосконалює її, вступаючи в нові відносини із значними близькими та іншими людьми. Оточення, у свою чергу, має сприяти процесові становлення автономності дитини: демонструвати можливості власного тіла, способи управління ним, допомагати закріпити дії самообслуговування тощо. Коли дитина спромагається виконати щось самостійно, то набуває почуття самоконтролю і впевненості. Якщо ж вона постійно зазнає невдач, чує негативну оцінку своїх дій, то починає відчувати сором і сумнів у власних силах. Водночас гіперопіка, брак довіри теж не сприяють розвиткові автономності.

Володіючи особливими можливостями у формуванні емоційного, чуттєвого розвитку дитини, родина тим самим створює передумови для розвитку індивідуальності особи, оскільки ніщо так не виражає її суб'єктивний світ, як почуття. Іншими словами, внесок родини в емоційний розвиток особистості унікальний.

Підсумовуючи, слід зазначити, що психологічний клімат родини є надзвичайно важливою умовою психічного розвитку дитини. Адже родина – це перше середовище, в якому опиняється дитина від моменту народження. Саме стосунки з найближчим оточенням визначають, чи зможе дитина дивергентно мислити, чи складеться вона як особистість.

2.1. АНАЛІЗ ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК

Діагностика розвитку самосвідомості у дітей від 3 до 6 років розроблена Гуськовою Т. В. і Єлагіною М. Р. і призначена для діагностики особливостей відношення дитини до себе в період кризи трирічного віку.

Для проведення дослідження необхідно підібрати декілька картинок із зображенням тварин, рослин, предметів і скласти питання для бесіди з дитиною по їх змісту.

Дослідження проводиться індивідуально з дітьми 2-3 років. Воно складається з почергового розгляду картинок із зображенням тварин, рослин, предметів і відповідей дитини на питання дорослого по їх змісту. Дитина зустрічається з експериментатором кілька разів в двох різних ситуаціях, залежно від яких дорослий демонструє своє відношення до дитини і його відповідей:

I ситуація - відзначають і відповідно оцінюють тільки вдалі відповіді;

II ситуація - відзначають і оцінюють тільки невдалі відповіді, за них дитина отримує негативну оцінку.

У кожній ситуації дослідження проходить ряд етапів:

I етап - загальне доброзичливе і зацікавлене ставлення до дитини перед розглядом картинки;

II етап - під час бесіди по картинках експериментатор правильну відповідь оцінює: "Добре, ти це знаєш", неправильну відповідь: "Погано, ти