Отже, узагальнивши вище зазначене можна виокремити типи причин виникнення девіантної поведінки серед підлітків:

Соціально-економічні:

зниження життєвого рівня населення;

майнове розшарування суспільства;

обмеження можливостей соціальносхвалених способів заробітку;

доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

криза інституту сім’ї;

зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

слабка система позашкільної зайнятості підлітків.

Соціально-культурні:

зниження морально-етичного рівня населення;

поширення кримінальної субкультури;

наростання неформальних молодіжних об’єднань в яких домінує культ сили;

пропаганда засобів масової інформації західних стереотипів.

Психологічні:

акцетуації характеру;

реакція емансепації;

реакція групування;

потяг до самоствердження;

задоволення почуття цікавості;

бажання виглядати дорослим;

потреба змінити псхічний стан в стресовій ситуації;

інфантилізм;

підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

порушення роботи ферментативної та гормональної системи організму;

вродженні психопатії;

мінімальні москові дизфункції в наслідок органічного враження головного мозку;

наслідки спадковості;

вплив природного середовища.

Висновки до розділу I.

Отже, девіантна поведінка – це відхилення від соціальних, моральних, духовних норм поведінки встаноалених суспільством і завжди пов’язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, правил, стереотипів, очікувань, цінностей.

До основних видів девіантної поведінки у сучасному підлітковому суседовищі відносять: адиктивну та делінквантну поведінки, суїциди та проституцію, які порушують загально встановленні норми поведінки підлітків та інших вірств населення у суспільстві.

Перебудова „Я-концепції”, „Який Я”, прагнення достатусу дорослості – ці та інші питання виникають у підлітковому віці – перехідному періоді кожної дитини.

До чинників, що зумовлюють девіантну поведінку серед підлітків є: сціально-економічні, соціально-педагогічні, соціально-культурні, психологічні, біологічні, які ведуть до конфліктних ситуацій, психофізичних відхилень, стресу, алкоголізму, злочинності, наркоманії, тобто до правопорушень, які спрямовані проти інтересів суспільства.

РОЗДІЛ II. Соціально-педагогічна превентивна діяльність із підлітками схильними до девіацій

2.1. Головні напрями виховної роботи з підлітками

Політичні і соціальні процеси, що відбуваються в Україні і спрямовані на утвердження демографічних засад розвитку держави зумовлюють необхідність відповідних змін у всіх сферах галузі освіти, складовою якої є виховання.

Головною метою школи є формування і розвиток високоінтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті.

Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства перед педагогами поставлено ряд завдань: утвердження високих моральних цінностей політичної культури та трудової моралі, збереження повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, попередження злочинності, запобігання інформації, що містить у собі елементи національної поведінки, насильства, жорстокості, порнографії, пропаганди наркотичних речовин.

Виховання органічно поєднане з процесом навчання дітей, опанування основами наук, багатством національної і світової культури.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователям природи виховання, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва навчально-виховному процесі [5,96].

Пріоритетним є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації, у своїй діяльності керується загальнолюдськими цінностями глибоко розуміє традиції свого народу.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між вчителем і учнем, які повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового партнерства.

Вчитель і учень рівноправні суб’єкти навчально-виховної діяльності тому варто більше уваги приділяти стимулювання внутрішньої і зовнішньої активності учнів, їх оптимальній участі у суспільній діяльності.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі сприяє вдосконалення нових форм роботи пошук нових систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

Напрями виховної роботи педагога

Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за напрямами:

громадське виховання;

родинно-сімейне виховання;

військово-патріотичне виховання;

трудове виховання;

художньо-естетичне;

моральне;

екологічне;

формування здорового способу життя;

превентивне;

сприяння творчому розвитку особистості.

Мета громадського виховання – сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала.

Головними завданнями родинно-сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах, реалізація її моральних цінностей з позиції добра, справедливості.

Військово-патріотичне виховання покликане забезпечити морально-політичну і практичну підготовку щодо виховання обов’язку-захисту незалежної Батьківщини, військової служби у Збройних Силах України. Головними завданнями є формування психологічних та морально-вольових якостей особистих поглядів на сучасні події, самовиховання і самопідготовки спрямовані на оволодіння певними світоглядними завданнями і уявленнями, фізичний розвиток особистості.

Трудове виховання спрямоване на формування творчої працелюбності особистості, виховання цивілізованого господаря свідомого ставлення до праці, як вищої цінності людини і суспільства готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин, формування в учнів розуміння загальних основ сучасного виробництва, вміння включатись у виробничі відносини виховання дисциплінованості, організованості, бережливого ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств.

Художньо-естетичне виховання передбачає формування основ естетичної культури, естетичних форм і принципів, переконань та ідеалів естетичного сприймання та емоційного ставлення до прекрасного духовного збагачення учнів, розширення їх світогляду, оволодіння цінностями і знаними в озброєні школярів естетичними знаннями, виховання художнього смаку, вироблення естетичної активності бажання вносити прекрасне у життя примножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Моральне виховання спрямоване на прищеплення і потреби поводити себе згідно з моральними нормами прийнятими в суспільстві, виховання патріотизму, кокетливізму, свідомої дисципліни та організованості, громадянської і соціальної відповідальності, непримиренності до аморальних вчинків, до порушників норм і правил культурної поведінки.

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями, про взаємозв’язок природи і суспільства допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – це частина природи виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище, як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи[14,45].

Отже, провідними на нашу думку у виховній роботі з підлітками щодо подолання відхилень у поведінці є громадське, родинно-сімейне, моральне, а також закладання основ здорового способу життя. Означені виховні напрями

сприяють прищепленню позитивних рис характеру підлітків, які зумовлюють позитивну соціальну поведінку. Ще одним з напрямів виховання є превентивне

виховання, яке безпосередньо