Реферат

на тему:

“Психолого-педагогічні особливості навчальної діяльності молодших школярів”

План :

1. Вступ

На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність, а особливо злочинність серед підлітків; виникає запитання чому спостерігається таке явище?

Звичайно, що однозначної відповіді на таке запитання дати досить складно, тут відіграють велику роль економічні та соціальні фактори, але, на мою думку одним з ключових факторів є виховання підлітків, якому зараз не приділяють особливої уваги, а головне забувають досвід вихователів, що виховували покоління громадян ще при союзі. Тут була зроблена величезна помилка, бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів.

Особливу увагу, як я вважаю, треба приділяти вихованню людини у початкових класах, дітей 6-12 років, коли йде не тільки формування м’язової системи та скелету, а й ускладнення структури головного мозку.

Саме в цей час йде боротьба за дитину між школою та вулицею і тут педагог повинен так себе “подати” дитині, щоб їй було цікаво вчитися, розбудити в ній цікавість до нових знань, до опанування тих предметів, які потім стануть в пригоді в повсякденному житті.

Звичайно, що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко, але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись наукою, чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини, а можливо й скоювати крадіжки.

З іншого боку, навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину (або навпаки своєю бездіяльністю та неувагою) так, що з неї виросте спрацьований злочинець. Саме в аспекті виховання дітей 6-10 років велику роботу вів В. А. Сухомлинський, тому було вирішено проаналізувати дві його книги “Сердце отдаю детям” та “Батьківська педагогіка”, користуючись при цьому ще двома книгами, як критикою.

2. Сухомлинський бувши в свій час директором школи зміг описати виховний процес дітей , те як він виховував в них шляхетні почуття, допомагав опанувати знання, виховати волю та відчуття власної гідності, будив жагу до знань.

Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем.

Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту ; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчувати близькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільній роботі.

“Головний вчитель – це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем” – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського. Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону, а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.

“Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм” саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років.

В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними.

3. “Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків” казав Сухомлинський, він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. “Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя”.

На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощів для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання, бо тоді вона виросте черствим егоїстом. Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба співчувати, турбуватися про дитину.

Відомо, що сім’я – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім’ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. “Саме в сім’ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя”.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об’єднання, які носять різні назви – батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов,