Усунення конфлікту здійснюється за допомогою таких засобів:

- примусове вилучення із конфлікту одного із опонентів (пере-ведення в іншій відділ, філіал, відрядження, звільнення з роботи);

- обмеження чи абсолютне виключення можливої взаємодії опо-нентів протягом тривалого часу (відправлення в довгострокове відря-дження тощо);

- усунення об'єкта конфлікту (тієї матеріальної речі, цінності, через яку виник спір);

- скасування дефіциту, що відрізняв об'єкт конфлікту (тобто ко-жен з опонентів одержує можливість задовольнити свою потребу в бажаному об'єкті).

Ефективне застосування управлінського регулювання конфлік-ту, особливо на стадії раціоналізації відносин, здатне підштовхнути сторони (чи одну з них) навіть до сприйняття не дуже вигідних про-позицій, але таких, що ведуть до припинення протиборства.

Слід відзначити, що в ході регулювання конфлікту певний ефект може дати поступове його послаблення шляхом переведення в інше річище взаємодії або на інший рівень стосунків. Широко використо-вується також метод послаблення гострих конфліктних стосунків че-рез переорієнтацію обох сторін на зовнішню загрозу чи ворога (так-тика пошуку «спільного супротивника»).

Цікавий аспект у регулюванні конфліктів, який стосується пев-них заходів щодо структурування конфліктуючих груп, виокремив А. Чуміков. Це дозволяє змінити «силовий потенціал» елементів конфлікту, і визначити ієрархію в структурі суспільних зв'язків1. Крім того, шляхом структурування конфліктуючих груп виявляються ре-альний стан і взаємовідношення інтересів, зокрема спільних чи

' Див.: Чумиков А. Управление конфликтом и конфликтное управление как новьіе парадигмьі мьішления и действия // Социс. - 1995. - №3. - С. 52-53.

пріоритетних, що надає можливість на цих засадах знайти платфор-му для згоди і співробітництва.

Розв'язання конфлікту як цілеспрямована дія з управління ним може бути оцінена через ступінь вирішеності конфліктної пробле-ми. Американський конфліктолог М. Дойч головним критерієм ус-пішного розв'язання конфлікту вважає задоволення сторін його ре-зультатами. Деякі вітчизняні конфліктологи називають показника-ми конструктивного розв'язання конфлікту ступінь вирішеності (усу-нення) суперечності, яка лежала у підґрунті конфлікту, та перемогу в боротьбі того із опонентів, що був правий. З цим слід погодитись, адже чим повніше знята конфліктна суперечність, тим більше шансів для нормалізації відносин між учасниками і менше ймовірність пе-реростання конфлікту в нове протиборство. Перемога ж правої сто-рони у конфлікті — це утвердження істини, справедливості, спри-яння оптимізації соціально-психологічного клімату в колективі (групі, організації). Водночас слід пам'ятати, що у неправої сторони теж є свої інтереси, які не слід ігнорувати взагалі; доцільно спробувати у ході розв'язання конфлікту хоча б частково переорієнтувати моти-вацію неправого опонента, це може запобігти у подальшому конфліктним зіткненням.

Більшість умов і чинників успішного розв'язання конфліктів мають психологічну природу, оскільки вони відображують специфіку поведінки та взаємодії опонентів. Серед них:

1) припинення конфліктної взаємодії: доки сторони вживати-муть будь-яких заходів (в тому числі насильницьких) одна проти од-ної, про розв'язання конфлікту не може бути й мови;

2) пошук близьких за змістом або спільних точок стикання в си-стемі цілей та інтересів опонентів: якщо сторони бажають розв'язати конфлікт, їм слід зосередитися на інтересах, а не на особі опонента;

3) зниження рівня негативних емоцій та інтенсивність гострих реакцій, які переживаються стосовно опонента;

4) припинення вбачати в особі опонента «ворога», «супротив-ника»; адже проблему, через яку виник конфлікт, краще вирішувати разом, поєднавши зусилля;

5) об'єктивне обговорення проблеми, виявлення сутності конфлікту та виокремлення головних суперечностей: підвищує шан-си конструктивного розв'язання конфліктної проблеми;

6) ураховання статусів (посадового становища) сторін конфлікту. Сторона, що посідає нижче становище, повинна усвідомлювати межі поступок, на які піде більш високостатусний опонент: адже занадто

радикальні вимоги спровокують сильну сторону до відновлення конфліктного протиборства;

7) правильний вибір оптимальної стратегії розв'язання конфлікту (детальніше про це йдеться далі).

Нарешті, успіх конструктивного розв'язання конфліктів зале-жить від множини інших чинників, які здебільшого носять об'єктив-ний характер. Це організаційні, історичні, юридичні, економічні чин-ники, наявність часу та фактор своєчасності, участь у розв'язанні конфлікту третьої сторони, рівновага сил (ресурсів) конфліктантів, культурний чинник, єдність базових цінностей опонентів, наявність досвіду та добрих стосунків, що мали місце напередодні конфлікту!

Висновки

Будь-який конфлікт виникає не миттєво, причини його накопичуються і зріють іноді протягом досить довгого часу.

Розвиток особи неможливий без подолання внутрішніх суперечностей, розв'язання психологічних конфліктів.

Стратегія вирішення конфлікту залежить від суб'єктивного визначення ситуації. Конфлікт може сприйматись як підстава для вирішення протиріччя і в цьому випадку ведеться пошук конструктивної поведінки, направленої на вирішення конфлікту. Якщо ж конфлікт сприймається і оцінюється як загроза тоді людина веде пошук зняття емоційної напруженності, що виникає при конфлікті по типу психологічного захисту. [4]

Е.І.Кіршбаум виділив шість типів поведінки педагога в конфліктній ситуації і дав їм наступні умовні назви та позначення: "репресивні заходи" (РЗ), "ігнорування конфлікту" (ІК), "рольовий вплив" (РВ), "стимул для власних змін" (СЗ), "з'ясування мотивів" (ЗМ), "рефлексія" (Р).

РЗ – спосіб дії, при якому агресивна поведінку студентів намагаються змінити шляхом застосування репресивних заходів. ІК – реакція на конфлікт, при якій викладач продовжує вести заняття, неначе нічого не трапилось. РВ – поведінка педагога, при якій виявляються спроби позитивного вирішення конфлікту в рамках рольової взаємодії. ЗМ – реакція на конфлікт при якій головне зусилля спрямовується на з'ясування причин і мотивів його виникнення. СЗ – спосіб дій коли викладач змінює поведінку. Р – такий спосіб поведінки при якій головна увага приділяється раціональному вирішенню конфлікта.(Близький до ЗМ) . [5]

Часто педагогами використовуються і інші психозахисні