Нарешті, слід ураховувати, що можлива й імітація тих чи інших соціальних ролей учасниками конфлікту, що може бути спричинено конфліктною інтригою, емоційними амбіціями суб'єктів, загострен-ням корпоративних чи особистих інтересів; крім того, у так звано-

му «помилковому» конфлікті всі учасники фактично імітують свої дії та ролі.

Суб'єктивна сторона конфлікту представлена множиною психологічних елементів, які виявляються в будь-якій діяльності людини. Це аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та пам'ять, соціальні настанови і ціннісні механізми та ін. Але по-ведінка та дії у конфлікті — досить специфічний різновид індивіду-альної, групової чи масової активності, що потребує особливої функціональної орієнтації суб'єктивних процесів. Більш того, по-ведінка конфліктуючих суб'єктів завжди спрямовується конфліктною свідомістю. Остання виникає як особливий стан суспільної чи особистісної свідомості, специфіка якого полягає в усвідомленні протидіючими суб'єктами несумісної протилеж-ності своїх інтересів, цілей, ідеалів чи цінностей та перетворенні їх на мотивацію конфліктної боротьби.

Конфліктна свідомість, як і поведінка, часто перебуває під впли-вом стресу, сильної фрустрації, котрі виникають внаслідок дій іншої сторони. Це накладає певний відбиток на перебіг усіх суб'єктивних процесів і характер дій учасників конфлікту. В ситуації сильної на-пруженості можуть здійснюватися неймовірні вчинки, неможливі в буденних обставинах, як з точки зору їх високої ефективності, так і у сенсі їх цілковитої неадекватності, хибності та шкоди.

Люди, що втягуються в конфлікт, рідко залишаються стрима-ними, холоднокровними, їх поведінкою керують потужніші нега-тивні емоції: гнів, лють і т. ін., які часом зростають до афектації. У зв'язку з цим у кожного з учасників конфлікту можуть відбувати-ся серйозні збочення суб'єктивних уявлень щодо'подій реального протиборства. Збочене сприйняття щодо цілей і намагань супротив-ника, можливих наслідків його дій значно підвищує деструктивний потенціал конфліктної взаємодії.

У конфлікті, який стосується життєвих інтересів суб'єкта, як правило, мобілізуються всі його внутрішні ресурси. В державах, ве-ликих соціальних спільнотах і групах у таких випадках зазвичай встановлюються відповідний (можливо, надзвичайний) порядок і особливі норми поведінки. Тут діє формула «Наявність зовнішньо-го ворога сприяє згуртуванню членів спільноти». Індивід же нама-гається максимально задіяти свої фізичні, інтелектуальні та інші ре-сурси залежно від характеру перебігу конфлікту.

Крім того, у багатьох випадках важливою є швидкість реакції, або соціальна мобільність в реагуванні, хоча характерні для конфлікту

стресові ситуації нерідко призводять не тільки до стереотипних не-усвідомлених реакцій, а й до нетипових афективних акцій і вчинків. Протидіючі суб'єкти, як відомо, знаходяться у складній ситуації ви-бору, що часто пов'язано з ризиком, тому рішення не завжди можна прийняти раціонально та обґрунтовано, з урахуванням усіх існуючих альтернатив. Отже, якщо вибір здійснюється швидко і під тиском, то коло його варіацій помітно скорочується, а це веде до появи не-адекватних дій у конфлікті та погіршує ситуацію загалом.

Таким чином, вибір сторонами своєї лінії поведінки у конфлікті залежить від багатьох суб'єктивно-психологічних чинників: емоційних, вольових, інтелектуальних тощо; але він обумовлений також і сукупністю зовнішніх об'єктивних (в тому числі зовсім ви-падкових) обставин. За характером прийняття рішення цей вибір можна кваліфікувати як логічно-закономірний, випадковий, нетра-диційний і навіть парадоксальний.

Конфліктологи довели, що на прийняття рішення стосовно ви-бору стратегії поведінки у конфлікті впливають дві групи чинників.

Перша група — ситуативні чинники:

- оцінка учасниками міри успішності застосування елементів обраної стратегії для досягнення бажаної мети;

- соціальний статус учасника конфлікту і та «роль», котру він як член протидіючої сторони виконує;

- наявність необхідного часу для прийняття зваженого рішен-ня щодо обрання найефективнішої моделі поведінки.

Друга група — особистісні чинники:

- зорієнтованість мотивації учасника конфлікту (на свої або чужі інтереси, або на інтереси справи);

- наявність так званого домінуючого типу ставлення до оточен-ня (владно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-аг-ресивний, скептично-недовірливий), який безпосередньо сприяє об-ранню активних стратегій поведінки;

- присутність деяких акцентуацій характеру особистості (зок-рема, акцентований психастенічний синдром), що сприяють вибору конформних стратегій конфліктної поведінки та пристосуванню.

Що ж являє собою конфліктна поведінка? Вона складається із протилежно спрямованих дій (протидій) учасників конфлікту, які на-очно відображують емоційні, вольові, розумові процеси, приховані від зовнішньої сфери в думках опонентів. Це специфічний вид індивідуальної, групової чи масової активності, яку вирізняють особ-ливі функціональні орієнтації. Отже, конфліктна поведінка — це передування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента.

2.Причини конфліктів та їх вирішення

2.1.Причини виникнення конфліктів

Можна виділити декілька основних причин конфліктів між учасниками взаємодії.

Розподіл ресурсів. Навіть в найкрупніших і багатих організаціях, будь то завод або учбовий заклад, ресурси завжди обмежені. Час, гроші, приміщення, устаткування та ін. – все це ресурси, необхідні для виконання роботи, і, звичайно, найцінніший ресурс будь-якої організації – працюючі в ній люди.

Необхідність щось розподіляти практично неминуче веде до конфліктів. Абсолютно природно, що люди завжди хочуть отримати не менше, а більше, і власні бажання завжди здаються більш обгрунтованими.

Взаємозалежність. Можливість конфліктів існує скрізь, де одна людина (або група) залежить від іншої людини (або групи) у виконанні задачі. Наприклад викладач може пояснити низьку якість виконання