Психологічні особливості діяльності засобів масової інформації
З точки зору соціальної науки маніпулювання – це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їх інтересами. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби, інтереси та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Виходячи з цього визначення, можемо виділити два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію.
Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе річище. Широкі маси людей діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість.
Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що на протязі багатьох років в свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з’явиться така потреба.5
В будь-якому разі влада пов’язана з інформацією і спирається на неї. Виходячи з цього, якість цієї інформації та її доступність здійснює суттєвий вплив на характер системи володарювання.
Найбільш відомий та простий засіб владного впливу й контролю над інформаційними процесами – цензура. Держава за допомогою спеціально призначених й відповідальних перед нею чиновників регулює зміст друкованих та інших інформаційних матеріалів. Результатом такого контролю нерідко є настільки значне втручання у діяльність засобів масової інформації, що вона втрачає багато своїх функцій щодо відображення соціальної дійсності.6 З іншого боку, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. Недопустимим є зловживання свободою слова.
По суті ЗМІ знаходяться в замкненому колі: «виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого – впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки групової дії людей».7
Як вже згадувалося, людина сприймає навколишній світ через органи відчуттів, хоча ЗМІ мають справу лише із зором та слухом (на щастя запахи, смаки та тактильні відчуття вони передавати не в змозі). Основні технічні можливості ЗМІ, що оперують цілими просторами: телебачення, преса й радіомовлення. Але навіть цей невеликий перелік може забезпечити, при наявності грошей та бажання, досить сильний психологічній вплив, навіть пресинг.
Одним з прикладів є міфотворення – процес тривалий і складний, але результативний. Перша умова вживання ідеологічних міфологем – володіння ЗМІ, друга – надання права мовлення через ЗМІ людям виключно демократичних переконань, що добре розуміють ідеологічні установки та вміють впроваджувати міфи. По всіх каналах телебачення й радіо різні люди починали у певний період часу говорити одне й те саме. Третя, менш очевидна умова: щоб ефективно впроваджувати ідеологію, необхідно актуалізувати міфологічне мислення, зробити свідомість людей більш чутливою до сприйняття міфологем. Це означає, що необхідно знизити критичність мислення, викоренити з нього елементи логіки, підвищити його містичність й емоційність, зробити сприйняття політики інфантильним. А для цього потрібно небагато: запустити на екран Кашпіровського і Чумака, вселити в людей впевненість, що вилікуватися можна словом й магічними жестами (й суспільство можна піддати операції, примушування його співати й посміхатися); прищепити людям віру в астрологію (навіщо піддавати майбутнє аналізу й науково обгрунтованому прогнозу – зірки підкажуть); запевнити всіх що існує проблема НЛО і т.ін. 8
Безперечно, можливість реалізовувати вплив на населення через ЗМІ мають перш за все представники владних структур і найактивніше вони застосовують ці можливості під час чергових виборів – в першу чергу для того, щоб зберегти свої посади та просуватися далі по службових сходинках. Зазвичай їх обслуговує ціла команда, в якій іміджмейкеру належить чільне місце. Бажання виглядати в очах людей кращим, ніж ти є насправді, взагалі-то є досить природнім, а за умов професійного підходу це питання цілком піддається вирішенню, але при цьому для пересічного громадянина з’являється небезпека бути введеним в оману, загроза чого зростає пропорційно професійному рівню іміджмейкерів. Насправді їх праця починається задовго до офіційної дати виборів, а в разі перемоги кандидата не закінчується взагалі, бо імідж – це така нестала річ, яку потрібно постійно підтримувати або вчасно змінювати. Як вже вказувалося вище, ЗМІ є одним із засобів формування необхідного іміджа політика, але засобом найбільш розгалуженим, масштабним та ефективним.
Первинним елементом свідомості взагалі є індивідуальна свідомість, тому, враховуючи її властивості, щоб «зачепитися» за неї, імідж має носити обов’язково особистісний характер. Через ЗМІ при цьому використовуються (у відповідних формах) класичні політичні технології, які спираються на емоційну модель масової комунікації перш за все на використанні страху та віри замість логічного мислення і переконання. Це так звані технології «парадигми насильства»: навіювання почуття зовнішньої загрози та пошук внутрішніх ворогів; розподіл соціуму на «ми» та «вони»; обмеження кількості символів у національному обігу; цензура; інформаційна ізоляція; монополія на знання; фактологічне підтасування і т. ін.
Для психології людини характерною рисою є перенесення, аналогія, побудова асоціативного ряду, тому ці властивості можуть бути використані у таких варіантах: –
перенесення іміджу оточення (люди, техніка, природа ін.) на імідж людини,
