Маніпуляція – це спосіб впливу на людей через програмування їх поведінки. Цей вплив здійснюється приховано і має за мету змінити думки, мотиви та цілі людей, їх поведінку у напрямку потрібному правлячій еліті.
Маніпуляція, як своєрідна техніка легітимації, засновується на сучасних засобах влади – знаннях. Розвиток знання у сучасному суспільстві призвів до його значної спеціалізації, та до появи експертів у кожній сфері такого знання. Політична еліта є експертом у політичній сфері, а відповідно наділена монопольним правом на доступ та користування певним видом інформації та знань. Виходячи з цього, між елітою та суспільством виникає своєрідний інформаційно незаповнений простір, який і заповнює еліта, відповідно до своїх інтересів. Утворюється паралельна реальність, яку суспільство сприймає як дійсність, і виходячи з цього формулює свої інтереси та потреби. І хоча здається, що нинішній світ буквально завалений інформацією, пронизаний нею наскрізь, для пересічної людини – це не більше, ніж шум на вулиці, бо ж вона не володіє навичками роботи з нею.
Легітимаційні процеси щодо певного явища проходять два основні етапи (поділ є достатньо умовним, визначення черговости етапів також, зазвичай ці етапи є паралельними): етап отримання знань про легітимоване явище та етап – співставлення цінностей, що їх легітимоване явище привносить із собою, із ціннісними сиcтемами індивіда та спільноти. Успішне використання маніпуляційних технологій полягає у вдалому підборі знань, які необхідні суспільству та індивіду для здійснення легітимації. Цей дистанційний простір, що розділяє еліту та суспільство, заповнюється знаннями у формі символів, що спрощують соціальну реальність з одного боку, а з иншого – роблять її ще більш завуальованою. Саме ці структури свідомости діють при ідентифікації соціальної реальности на “дополітичній” стадії розвитку людства, коли люди співвідносять себе з певним родом, племенем. Використання символів, дослідження їх ролі, похитнуло традицію, що панувала до цього у науці: пов’язувати владу передусім з фізичним насильством. У сучасній політичній антропології вважається, що політика виражається через символи і пряме використання сили в політиці є незначним. Хоча матеріальні ресурси залишаються визначальними в політичному процесі, але навіть їх розподіл здійснюється з використанням символічних засобів.
Використання символічних конструктів розпочинається ще на стадії найменування дій, явищ, що виникають у результаті діяльности політичної еліти. Так, назвати події в Чечні “боротьбою з бандитськими угрупуваннями”, “внутрішньою проблемою Росії”, а не, до прикладу, “боротьбою за незалежність” сприяє в легітимації президента та його дій. Використання терміну “деструктивна опозиція” мало за завдання розбудити почуття страху перед руйнуванням, до чого можуть призвести дії такої опозиції, таким чином позбавляючи цю опозицію легітимації суспільства, але наперед легітимуючи дії правлячої еліти у боротьбі з опозицією в ім’я порядку і спокою у суспільстві.
Активно задіюються маніпуляційні технології у час виборчих кампаній, адже вибори у демократичному суспільстві – особливий механізм легітимації політичної еліти. Здається, що громадяни можуть вільно обирати, але ж цей вибір здійснюється на основі знань наданих політичною елітою. Кандидати активно застосовують всі можливі способи, щоб переконати, що саме його (чи його партію) він хоче обрати, тобто індивіду нав’язується бажання. Самі політики замінюються образами, іміджами. І в свідомості індивіда змагаються образ прогресивного та консервативного політика, “надії нації” та “першої особи нації”. Звернення до таких образів пов’язано з особливостями психіки людини, наявністю певних архетипних форм у її свідомості, а образи збуджують асоціацію з однією з атрибутивних ознак такої форми і на підставі цього індивід здійснює свій вибір. Ефективним додатком для маніпуляційних технологій стала іміджологія – наука про створення образів та їх поширення.
Та й самі проблеми, що їх пропонують до обговорення політики, носять символічний характер. Проблема економічного зростання, наприклад, у символічному їх виразі виглядають як проблемами забезпечености майбутнього дітей, питання укладання політичних домовленостей стає питанням безпеки. Використання символів досить часто носить характер дихотомічного структурування світу щодо певної проблеми, таким чином, спрощуючи вибір власної позиції для пересічного громадянина. Але поза увагою громадян залишається величезна кількість інформації, яка може бути більш актуальною для процесу легітимації. Такий спосіб подачі інформації дозволяє співпрацювати з політичною елітою навіть ті групи, які здавалося б перебувають до неї у опозиції. Так, протягом 80-их років урядам Рейгана і Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли у громадській думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримувала введення державних гарантій повної зайнятости, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат складало 3:1. майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” – стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса.
Нерідко інформація, що може вплинути на легітимацію правлячої еліти, просто приховується. Яскравим прикладом цього є аварія на Чорнобильській атомній енергетичній станції, інформація про яку приховувалася протягом тривалого часу. Інформативні матеріали, що можуть негативно вплинути на імідж владної еліти, набувають означення “для службового використання”, і, як правило, стають надбанням суспільства у разі появи групи, яка конкурує з владною.
Така прогалина у інформаційному просторі створює місце для появи псевдоінформації, саме в такий момент може з’явитися інформація від опозиційної еліти. Не маючи жодної інформації, індивід і суспільство починають вірити у те, що їм подають. Такою прогалиною скористалися США у випадку з
