суспільна ментальна хвороба під назвою “комунізм” не обмежиться імперією Романових. Ще навіть не до кінця опанувавши Росію, більшовики понесли вогонь комуністичної революції в саму Німеччину, в Угорщину, Італію і Францію, наочно демонструючи, що вміло впроваджена в суспільство ідея сильніша від армій, бо вона сама ставить під свій прапор дивізії, розкладаючи найбоєздатніші армії ворога. Проте історія якщо кого і вчить, то лише її дослідників. Через неповне століття американці самі виплекують Бін Ладена і його моджахедів, іґноруючи ідеологічні аспекти руху борців з шураві. В цьому сенсі теракт 11 вересня є логічним наслідком бездумного використання ідейного руху в боротьбі з ворогом, дивно лише, що американці, які мають безліч інституцій для дослідження суспільства, обрали тактику знищення цього ворога силою. Це нагадує війну з осами з допомогою сокири.
Що ж до німецького плану боротьби з Росією, то він несподівано виявився корисним для инших учасників світового процесу. Незважаючи на невпинне підбурювання країн Антанти російською еміґрацією до хрестового походу на більшовиків, незважаючи на чималі втрати інвестованих у російську промисловість грошей, Англія і Сполучені Штати дуже швидко змирилися із новим російським режимом та дипломатично його визнали. Безумовно, вони мали достатньо клопотів, щоб нейтралізувати поширення комуністичної пропаґанди, але історичний виграш виявився більшим!
Після реформ Столипіна темпи економічного розвитку Росії були найвищими у світі. Незважаючи на поразку в війні з Японією, експансія на Схід продовжувалась, Харбін практично став російським містом, темпи зростання населення теж були одними з найвищих. За таких умов протягом покоління Росія могла економічно обійти не лише Англію і Францію, а й США! І раптом все змінюється. Колонізація Сибіру здійснюється не виштовхуванням туди надлишку працездатного населення, а шляхом заслання карних злочинців і противників більшовизму, за розвиток промисловости і науки держава платить людськими життями. Росія поїдає сама себе. Чи варто було валити цей режим державам – історичним суперникам Росії? На це риторичне запитання відповідає нинішній перебіг подій, коли деколонізація Сибіру наростає, російське населення вже залишило Чукотку і активно виїжджає з Далекого Сходу в европейську частину. Цей вакуум протягом наступних поколінь заповнять инші, успішніші нації, яким Росія програла внаслідок результативного впровадження в суспільну свідомість програшної моделі суспільних відносин та підтримання у росіян ілюзії, що космічні польоти і атомні субмарини є вичерпним показником економічного розвитку. Програш тим більше дошкульний, бо на реванш потрібно щонайменше покоління...
Росіяни теж мали власну концепцію війни у сфері національної свідомости. Їх завдання у цій галузі з одного боку полегшувалось месіянськими властивостями Марксового вчення, а з иншого боку – ускладнювалось реальним станом радянського суспільства. Тому їх успіхи обмежились бідними країнами, у яких американці не змогли або не захотіли протиставляти власних устроєвих моделей – у В’єтнамі, на Кубі, в Чилі, в низці африканських країн. Апофеозом їхніх успіхів було Чилі, де здобути владу вдалося без жодного пострілу, і де проамериканськи налаштованим путчистам довелось застосувати досить брутальний терор для повалення уряду Альєнде. Російська схема інформаційної війни передбачала оволодіння свідомістю певної частини суспільства і створення на базі цієї частини нової керівної еліти держави. Цей механізм застосовувався, навіть якщо чилійський сценарій захоплення влади в цих державах був заздалегідь приречений на невдачу – в цьому випадку передбачалось захоплення країни військовою силою на заклик псевдоуряду прорадянськи налаштованого прошарку суспільства з подальшим виконанням цим псевдоурядом представницьких урядових функцій. Зразками такої інформаційно-військової операції є Анґола, Афґаністан, частково – Чехо-Словаччина 1968 року.
Загалом війна в інформаційній сфері, означена як маніпуляція свідомістю суспільства, на початку третього тисячоліття стала повсякденною практикою. Її так чи інакше ведуть всі розвинені країни світу, які є більш-менш самодостатніми суб’єктами світової політики. Узагальнені механізми здійснення операцій в цій війні такі:
1. Якщо Вас не влаштовує орієнтація національно-державної еліти, і її не вдається шляхом маніпулювання суспільною свідомістю хочайби збити на манівці історичного розвитку, необхідно готувати думку суспільства до усунення цієї еліти. Для цього добре почати з посиленого пропаґування в народі споживацьких настроїв, і паралельно – впроваджувати думку, що керуюча еліта забезпечити належний рівень споживання не може і не хоче.
2. В будь-якій державі є групи, які різняться за своїм етнічним складом чи конфесійною орієнтацією, існують певні субкультури. Оскільки дестабілізація внутрішнього становища є передумовою захоплення влади, наступним кроком інформаційної війни є провокація протиріч між групами різних поглядів чи етнічного походження. Це, до речі, при існуючій системі міжнародного права дозволить звинувачувати чинну владу в порушенні фундаментальних людських прав і потім може стати виправданням для здійснення силової акції.
3. Якщо внутрішньодержавна ситуація почала в деяких ділянках виходити з-під контролю урядуючої верстви – пора починати промоушен власної команди. Загальне гасло цієї кампанії: “Всім – все!”, але, звичайно, достосоване до особливостей даної країни.
4. Якщо народ деморалізований, уряд не в стані контролювати ситуацію – значить, прийшов час брати владу. У більшості випадків доведеться принаймні на початку використати сторонню силу. Це можуть бути, як у випадку жовтневого перевороту в Росії, озброєні заколотниками німецькі та австрійські військовополонені, може бути бомбардування життєво важливих об’єктів, як у Сербії, а може виявитись, що діючий уряд доведеться ліквідовувати за прикладом радянського спецназу в Афґаністані. Однак, чим якісніше проведена операція маніпулювання суспільною свідомістю, тим менше сторонньої сили доведеться застосовувати і тим більші шанси на довготривалий успіх. З погляду майбутніх міждержавних чи міжетнічних відносин найуспішніші планувальники