Він розділяв спонтанні автобіографії, коли ініціатива ретроспектив-ного погляду на власне життя належить самій особистості, та про-воковані автобіографії, коли дослідник використовує прийом спо-нукання піддослідного говорити про себе за визначеним планом. Такий прийом гарантує однорідність зібраного матеріалу, що дає можливість порівнювати, поєднувати, узагальнювати отримані факти тощо.

Сучасні біографічні техніки, побудовані на основі вивчення особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індиві-дуального буття і взаємовідносин із «значущими іншими», спря-мовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізу піддають також просторові та часові харак-теристики організації ділового, сімейного, духовного життя осо-бистості, взаємодію її з природним та соціальним середовищем.

Застосування біографічного методу передбачає отримання різно-рідної об'єктивної інформації, для чого використовуються різні форми автобіографічної методики: опитування, інтерв'ю, тести. Та-кож необхідним є аналіз свідчень очевидців; дані отримуються під час бесіди та опитувань близьких людей, під час первинного аналізу спогадів сучасників. Також використовуються модифікації методу вивчення продуктів діяльності, коли проводиться контент-аналіз що-денників та листів, здійснюється побудова кривих продуктивності і діаграм життєвих вимірів активності особистості.

Одним із методичних прийомів організації та проведення психо-логічного дослідження в межах біографічного методу є вчування. Цей прийом передбачає спільну роботу експериментатора та осо-бистості над змістовими матеріалами її особистого життя. Реалізу-ється прийом у два етапи:

1) перший етап — отримання фактичних даних про життєвий та творчий шлях особистості за допомогою набору тестових та дослід-ницьких методів. Особливо важливим є акцент на емоційній насиче-ності репрезентованого особистістю матеріалу. Таким чином вда-ється не лише змістовно відновити хід подій у просторі інди-відуального життя особистості, а й установити їхню емоційну значущість, насиченість смислом для особистості, сенс результуючих моментів у цих подіях. Психологу вдається на цьому етапі встановити та змістовно розкрити так звані «критичні точки», періоди події, ситуації, моменти в житті особистості. Саме вони зумовлять предмет взаємодії на наступному етапі;

2) другий етап — організація взаємодії психолога з особистістю, суть якої полягає в повторному, абстрагованому в часі від реальної події, переживанні, вчуванні особистості в зміст тієї чи іншої ситуації минулого, яка об'єктивно вплинула на хід подальшого життя цієї особистості, та корекція переживань з приводу якої може дещо гармонізувати або стабілізувати самовідчуття особистості в нинішньому періоді її життя. Застосування прийому вчування має, як правило, подвійний ефект: власне дослідницький, та психотера-певтичний. Цей прийом може реалізуватися в різному методичному оснащенні і є дуже лабільним щодо експериментальної ситуації дослідження.

Біографічний метод та різноманітні його модифікації досить ши-роко застосовуються не тільки у сфері психологічного дослідження, айв психологічній практиці: індивідуальному консультуванні, пси-хотерапії і навіть у сфері професійної підготовки спеціалістів. Відомі психотерапевтичні техніки — психоаналіз, психосинтез, трансак-ційний аналіз, нейролінгвістична терапія та ін. — досить активно застосовують прийоми біографічного методу. Необхідно, проте, за-уважити, що застосування цього методу та аналіз отриманих за його допомогою даних мусить мати чітку методологічну основу. Це означає, що тлумачення даних завжди буде відтворювати ту «філософію людини», яку вибудовує методологія цієї філософії: феноменологічна, екзистенціальна, онтологічна тощо.

Проективні та клінічні методи тестування. Тестування — метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень. Метод використовується для стан-дартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особисто-сті. Виділяють три основні сфери застосування тестового методу: а) освіта, б) професійна підготовка та відбір, в) психологічне кон-сультування та психотерапія. Тестовий метод дає змогу з певною мірою ймовірності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Методика тестування може бути поділена на три етапи:

1) вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем достовірності й надійності тесту);

2) його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);

3) інтерпретація результатів (визначається системою теоретичних припущень відносно предмета тестування). За функціональною озна-кою призначення тестів щодо предмета дослідження розрізняють: тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально орієнтовані та особистісні тести тощо.

Тести інтелекту — методики психологічної діагностики, призна-чені для виявлення розумового потенціалу індивіда. В більшості з них піддослідному на спеціальному бланку пропонують установити вказані інструкцією логічні відношення класифікації, аналогії, уза-гальнення тощо між термінами, поняттями, явищами, які пода-ються в задачах тесту. Свої рішення піддослідний подає або в письмовому вигляді, або роблячи відповідну помітку на запропо-нованому бланку відповідей. Іноді задачі складаються з малюнків, геометричних фігур тощо. В задачах тестів «на дію» для рішення необхідно скласти з представлених деталей зображення предмета, геометричну фігуру, зібрати з кубиків, що мають різнооформлені сторони, заданий малюнок і т.п. Успішність дій піддослідного визна-чається кількістю правильно виконаних завдань, за нею виводиться коефіцієнт інтелектуальності (інтелекту).

В історії тестового методу виділяють декілька етапів щодо визна-чення дослідницького ефекту процедур та розуміння універсальності його результатів: від повної абсолютизації — до критичної оцінки ефективності методу як засобу дослідження та прогнозу потенціалу індивідуального розвитку особистості. Сьогодні вважають, що ре-зультати тестування інтелекту виявляють не розумовий потенціал піддослідного, а ті особливості його минулого досвіду, навченості, які відображаються на результатах його роботи з тестом. Тому резуль-тати, отримані при застосуванні тестів інтелекту, стали називати «тестовим» або «психометричним» інтелектом. Проте в