У художній творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.

Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з п'ятдесятьох шести письменників – своїх співвітчизників і прийшов до висновку, що в письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і переважають над безстрасністю. З 56 випробуваних 50 виявилися «інтуїтивними особистостями» (89%), тоді як у контрольній групі, де були представлені люди, професійно далекі від художньої творчості, особистостей, що володіють розвитий інтуїцією, виявилося в три з зайвим разу менше (25%). Висока роль підсвідомого в художній творчості приводила вже давньогрецьких філософів (особливо Платона) до трактування цього феномена як екстатичного, боговдохновенного, вакхічного стану.

Ідеалістичні концепції в естетиці абсолютизував роль несвідомого у творчому процесі. Так, Ф. Шеллінг писав: «...художник мимоволі і навіть усупереч своєму внутрішньому бажанню утягує в процес творчості... Подібно тому як приречена людина робить не те, що він чи хоче що має намір зробити, але виконує тут несповідиме запропоноване долею, у владі якої він знаходиться, таким же представляється і положення художника... на нього діє сила, що проводить грань між ним і іншими людьми, спонукуючи його до зображення і висловлення речей, не відкритих до кінця його погляду й володіючих несповідимій глибині».

Підсвідоме у творчому процесі залучило до себе увагу і З. Фрейда і його психоаналітичної школи. Художник як творча особистість був перетворений психоаналітиками в об'єкт самоспостереження і спостереження критики. Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий сексуальний початок. Художник, на думку фрейдистів, особистість, що сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, що перетворюється в тип неврозу. Фрейд думав, що в акті творчості відбувається витиснення зі свідомості художника соціально непримиренних початків і усунення тим самим реальних життєвих конфліктів.

По Фрейдові, незадоволені бажання – спонукальні стимули фантазії.

На значення інтуїції у творчості звертають увагу самі художники.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме, інтуїція і розум, природний дарунок і придбана навичка. В. Шиллер писав: «Несвідоме в з'єднанні з розумом і робить поета-художника».

І хоча частка творчого процесу, що приходиться на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних сторін творчості. Свідомий початок контролює його головну мету, надзадачу й основні контури художньої концепції твору, висвічує «світлу пляму» у мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цієї світлової плями. Свідомий початок забезпечує самоспостереження і самоконтроль художника, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій добуток і зробити висновки, що сприяють подальшому творчому росту.

Особливо важлива роль свідомого початку при створенні великомасштабних добутків. Якщо мініатюру можна виконати і з натхнення, то великий добуток має потребу в глибокому, серйозному обмірковуванні. Доречно згадати в цьому зв'язку, що Л. Н. Толстой писав із приводу «Війни і світу»: «Ви не можете собі представити, як мені важка ця попередня робота глибокої оранки того полючи, на якому я примушений сіяти. Обміркувати і передумати усе, що може случитися з усіма майбутніми людьми майбутнього твору, дуже великого, і обміркувати мільйони можливих сполучень для того, щоб вибрати з них 1/1 000 000 – жахливо важко».

Особливо плідний творчий процес, коли художник знаходиться в стані натхнення. Це – специфічний творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих проблем, могутнього «викиду» накопиченого в підсвідомості життєвого і художнього досвіду і безпосереднього включення його у творчість. Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім творчості. Не випадково образом поезії і натхнення з найдавніших часів є крилатий кінь – Пегас. У стані натхнення досягається оптимальне сполучення інтуїтивного і свідомого почав у творчому процесі.

3. Принципи інтерпретації творчості (філософський, соціологічний, культурологічний аспект)

Творчість є атрибутом людської діяльності, її «необхідна, істотна, невід'ємна властивість». Воно визначило виникнення людини і людського суспільства, лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності і самостійної діяльності людини і суспільства. Воно містить елемент нового, припускає оригінальну і продуктивну діяльність, здатність до рішення проблемних ситуацій, продуктивна уява в сполученні з критичним відношенням до досягнутого результату. Рамки творчості охоплюють дії від нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних потенцій індивіда у визначеній області.

Творчість – це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Через творчість реалізуються історичний розвиток і зв'язок поколінь. Воно безупинно розсовує можливостей людини, створюючи умови для скорення нових вершин.

Попередньою умовою творчої діяльності виступає процес пізнання, нагромадження знання про предмет, що має бути змінити.

Творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, нових більш прогресивних форм керування, виховання і т.д. і межі людських можливостей, що розсовує.

В основі творчості лежить принцип діяльності, а конкретніше трудової діяльності. Процес практичного перетворення людиною навколишнього світу в принципі обумовлює і формування самої людини.

Творчість є атрибутом діяльності лише людського роду. Родовою сутністю людини, його найважливішою атрибутивною властивістю, є предметна діяльність, суть якої – творчість. Однак цей атрибут не характерний людині з народження. У даний період він присутній тільки у виді можливості. Творчість не дарунок природи, а придбане через трудову діяльність властивість. Саме перетворююча