Алемаскін М.А. виділяє такі негативні риси, характерні правопорушникам: брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неурівноваженість.

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному пов’язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості, негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають своє становище, шукають вихід з нього.

3. Класифікація і типологія правопорушників.

Певзнером М.С. проведено дослідження в сфері дитячої психіатрії і дефектології. Він виділяє 5 груп станів, які характеризуються порушеннями в поведінці: - до першої відносяться психопатичні стани, частіше всього спадкові; - другу представляють діти з психопатичною поведінкою, яка має назву „органічної психопатії”; - до третьої відносять психопатоподібні стани, які виникають при органічному ураження центральної нервової системи в постнатальному періоді; - до четвертої – ті форми зміни поведінки, які виникають при недорозвинутості емоційно-вольової сфери і мають назву „психо-фізичний інфантилізм”; - у п’яту входять порушення поведінки, обумовлені психогенними причинами, зокрема, важкими конфліктними переживаннями, неправильним вихованням, негативним мікросередовищем.

Основними загальними ознаками патологічного характеру собистісних змін або реакцій наступні: 1) наявність реакцій або зміненої поведінки, які порушують соціальну адаптацію за межами сфери дії взаємовідносин певної мікрогрупи; 2) відсутність реактивного характеру в поведінкових актах і особистісних проявах, які порушують соціальні стосунки; 3) поєднання порушень поведінки і характерологічних відхилень з ознаками порушень біологічної реактивності (соматовегетативні розлади, схильність до коливань настрою без достатнього зовнішнього приводу, підвищена готовність до реактивних станів і невротичним розладам); 4) наявність певної визначеної динаміки стану з тенденцією до ускладнення проявів.

Питання поділу, класифікації неповнолітніх правопорушників досліджувало багато вчених. А.Ковальов запропонував класифікацію таких осіб, у якій урахував ступінь злочинної установки особистості. Відповідно до неї, є: - „глобальний” злочинний тип з „повною злочинною зараженістю”; - „парціальний” тип з „частковою кримінальною зараженістю”; - “передкримінальний” тип.

Пропонуючи свою класифікацію неповнолітніх правопорушників, Г.Потанін використовує як головний критерій з одного боку, зміст, а з іншого – ступінь вираження (стабільності) їх моральної спрямованості. Він виділяє шість груп правопорушників: особливо стабільний позитивний характер спрямованості особистості, стабільний позитивний, нестабільний позитивний, нестабільний негативний, стабільний негативний, особливо стабільний негативний характер спрямованості особистості.

Г.Миньковський вважає, що типологія неповнолітніх може будуватися на зіставленні таких даних: а) про потреби, інтереси, погляди, характерні риси; б) соціально-демографічного характеру; в) про обставини скоєння правопорушення.

Він виділяє типи правопорушників, для яких скоєння асоціальних дій було: 1. Випадковим, що суперечить загальній спрямованості особистості. 2. Реально можливим з урахуванням загальної нестабільної спрямованості. 3. Відповідністю антигромадській спрямованості особистості. 4. Відповідністю антигромадській спрямованості особистості, але випадковістю з погляду мотиву чи ситуації. 5. Відповідністю злочинній установці особистості і результатам активного пошуку або створення приводу і ситуації.

Учені А.Селецький і С.Татарухін пропонують типологію правопорушників, в основі якої лежать їх моральні особливості, мотивація допущених ними правопорушень, що дозволяє певною мірою прогнозувати зміст і методику профілактичних заходів. Першу групу становлять правопорушники, які повністю не усвідомлюють суспільної небезпеки вчиненого, недооцінюють наслідки таких дій і можливості покарання. Другу - ті, які повністю усвідомлюють суспільну небезпечність допущеного і можливу міру покарання. Найменшу групу становлять підлітки зі стійкими антигромадськими поглядами і звичками. При альтернативі вибору вчинку свідомо віддають перевагу негативізму в поведінці.

Література:

Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.- Тернопіль, 1999.- 141с.

Десятников В.Ф., Козюля В.Г. Психические девиации и противоправное поведение подростков.-М., 1982.- 84 с.

Невский А.И. Отклонения в поведении и неуверенность в себе //Дисциплина и предупреждение педагогической запущенности школьников.-Кишинев: Штиинца,1992.-С.120-128.

Селецкий А.И., Тарарухин С.Д. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.- К.: Вища школа,1981.- 239 с.

Трудный подросток: причины и следствия / Под ред.В.А.Татаренко.-К.: Рад.Школа, 1985.- 125с.

Вопросы изучения детей с отклонениями в поведении. Материалы к конференции / Редколлегия: И.А.Невский, .А.В.Веденов, Н.И.Фелинская.- М, 1988г.-179с.

Тузов А.П. Мотивация противоправного поведения несовершеннолетних.- К.: Вища школа, 1982.-179с.