Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого миру особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на які вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий мир дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросереди, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності (промітності), зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статуту не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юначої маргінальності дуже розпливчасто і не пояснює конкретних варіацій, психіки та поведінки юнаків.

Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юначу маргінальність з особистостями соціального статуту. Альтернативні теорії юначого віку аналізують різні сторони розвитку – фізичне дозрівання, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення в структурі стосунків, мотиваційні процеси та ін. Розглядались і в радянській психології [24].

Радянськими психологами докладно вивчались та описувались закономірності статевого визрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності та зміст внутрішнього миру юнаків. Цим займались такі радянські психологи як Виготський Л.С. (1889-1960), Божавін Л.І. (1908-1981), Леонт’єв А.Н.(1893-1979), Ельконін Д.Б. (1904-1984) та ін.

Ельконін Д.Б. (1971) розглядав юначий вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз.

Що стосується точки зору представника радянської психології Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.

Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне.[23]

Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старшого, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, відміток, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Бажович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості, старшокласника, що визначає зміни і інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю.

Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати (а чи турбують?) багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково Л.І. Бажович (1968) і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, 1978-1980; О.С.Мудрик, 1984; Є.А.Шумілін, 1982 та ін.) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків.[41]

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Ми згодні з тим, що самовизначення – центральне питання в ранньому шкільному віці, але нам хотілось би внести в цю проблему деяке уточнення. Дані наших досліджень дозволяють говорити, що в старшому шкільному віці формується не саме самовизначення – особисте, професійне, а психологічна готовність до нього.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності в надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя.[58]

Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). Фактично це проблема сенсу людського існування. Підходячи до сенсу життя як необхідності її психологічної виправданості, О.М. Леонт’єв відмічав: “… ведучий мотив – мета підноситься до суто людського і не уособлює людину, а зливає її життя з життям людей, їх добробутом… такі життєві мотиви… здатні створити внутрішню психологічну виправданість її