різновіковість робить їх функціонально необхідними для передачі дітям деяких незакодованих генетичних аспектів поведінки, для охорони малих дітей від зовнішньої небезпеки (як доповнення і продовження материнських функцій) і для забезпечення більш або менш гладкого включення підростаючого покоління в доросле життя. Такі групи об’єднують юнаків, рівних одне одному по своєму соціальному статусу, іншими словами, не дорослих, які перебувають в процесі дозрівання або соціалізації, але не обов’язково суворо за віком. Зокрема, широко розповсюджені в старовинних товариствах і описані етнографічно чоловічі спілки і юнацькі групи (вікові групи, тайні товариства, холостяцтва, королівства шутів тощо) дуже часто пов’язані з задачами військового навчання. Відділення хлопчиків підлітків від дівчат переслідує мету виростити з них гарних воїнів. Щож стосується віково-однорідних груп, то вони, як ми вже бачили, історично виникли лише в новий час (шкільний клас) і підтримуються організацією виховання і навчання за віковим принципом.
Різновікові групи володіють і своєю психологічною специфікою. Ще А.С. Макаренко відмічав перевагу різновікових колективів з точку зору більшого різноманіття соціальних ролей і людських стосунків. Експериментальні дослідження під керівництвом Л.І. Уманського з різновіковими загонами в школах-інтернатах показали, що різновікові групи більш ефективні при розв’язанні цілого ряду колективних задач і підвищують рівень суспільної активності учнів. Причому, оптимальний діапазон різновіковості різний в залежності від виду діяльності.
“Товариство однолітків”, в рамках і під впливом якого формується особистість старшокласника, реально існує в двох істотно різноманітних формах: 1) в формі організованих і прямо або не прямо направлених дорослими колективів і 2) в формі стихійно формованих більш або менш дифузних груп спілкування, товариських кампаній тощо. Їх склад, структура і функції істотно відрізняються.[42]
2. Теоретичне дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і стиля спілкування.
2.1. Дослідження груп і соціометричного статусу старшокласників.
Найважливіший колектив, якому належить старшокласник і під впливом якого формується його особистість – це шкільний клас. Учнівський колектив, відмічає Л.І. Новікова, з одного боку – “функція педагогічних зусиль дорослих, так як проектується дорослими і розвивається під їх прямим і непрямим безпосереднім або опосередкованих впливом. З одного боку – він є явищем, яке розвивається спонтанно, так як діти потребують в спілкуванні і вступають в спілкування не лише по встановленим дорослими рецептам.
Ця подвійність знаходить своє відображення в подвійній структурі колективу: формальній, яка визначається через задану організаційну структура, систему ділового спілкування, набір діяльності, і неформальну, яка складається в процесі вільного спілкування дітей.”[2]
Рівень колективного життя у старшокласників значно вище, ніж у підлітків. Насамперед, підвищується загальний рівень цілей і збагачується зміст спільної діяльності, яка складає стрижень колективного життя. Відношення од колективу і власне положення в ньому – один з найважливіших критеріїв юнацької оцінки товаришів і власної самооцінки. Поруч з навчанням і організацією дозвілля, колектив старшокласників ставить своєю метою розширення суспільно-політичних обріїв юнаків і дівчат і залучення їх в суспільно-корисну трудову діяльність. Старшокласник має відчувати, що він не лише працює на себе, а й приносить відчутну користь іншим. Причому ці задачі мають бути виключно на власних, внутрішніх проблемах, неминуче знижують тонус колективного життя, яка починає здаватись старшокласнику надто вузькою і локальною. Але життєдіяльність старшокласника не замикається межами школи. Він відчуває себе належним не одному, а декільком різним колективам, причому найбільш значимим буде той, який дає юнаку найбільше можливостей для саморозвитку і самореалізації. А.С. Макаренко писав, що “самою реальною формою роботи по відношенню до особи є утримання особи в колективі, таке утримання, щоб ця особа вважала, що вона в колективі перебуває за своїм бажанням добровільно, і, по-друге, щоб колектив добровільно вміщував цю особу”.
Для юнака важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в класі максимально відповідала структурі міжособових стосунків. Але в той же час підкреслював, що в межах організованого колективу “питанні стосунків товариша до товариша – це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності.”[35]
Для раннього юнацтва типові емоційно-особові стосунки до колективу. Особливо велика значення приділяється його спорідненості, дружбі між його членами, причому вимоги до цього нерідко бувають максималістськими. В середньому старшокласники позитивно оцінюють ступінь спорідненості своїх класів. Хоча дівчата у всякому віці налаштовані більш критично, ніж юнаки, а міські школярі – більш критичні ніж сільські.
Однак, з віком міжособові стосунки диференціюються. З одного боку, швидко розширюється коло спілкування, росте кількість і питома вага позакласних і позашкільних друзів, з другого – відбувається помітна диференціація міжособових стосунків в самому класному колективі. Як показують соціометричні дослідження Я.М. Коломенського, А.В. Кірічука, Х.Й. Лийметса та ін. радянських педагогів і психологів, більш різкою стає різниця в статусі “зірок” і “відвернених” або “ізольованих”. Особливо складних вважається стан останніх.
Критерії, які визначають соціометричний статус старшокласника в його класному колективі, складні і багатогранні. По даним Коломенського, на першому місці тут стоїть вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає) і, як у молодших підлітків, фізична сила; на другому місці – моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення командувати. По даним Б.М. Волкова, десятикласники більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину).