Протиріччя цих даних може пояснюватись різністю як методів дослідження (мотиви і особові симпатії можуть не співпадати з ознаками, за якими людину обирають для якоїсь спеціалізованої діяльності), так і в складі піддослідних (ціннісна орієнтація учнів ПТУ можуть не співпадати з орієнтаціями десятикласників із спецшколи) і в умовах експерименту (одна справа – спільний клас, інша – дифузна група). Не завжди враховуються статеві відмінності, хоча, наприклад, набір якостей, який приводиться Коломенським, виражає явно юнацькі переваги.[23]

Груповий статус старшокласника і його відношення до колективу детермінується з одного боку, індивідуально-особовими властивостями людини, з іншого боку – особливостями даного колективу і його діяльності. Досить важливо, наприклад, питання про співвідношення товариськості як якості особистості, яка виявляється в діяльності спілкування відносно незалежно від змісту і ситуації даної діяльності, колективізму як стійкого позитивного відношення особистості до колективу, його цілям цінностям і задачам. Спираючись на теорію темпераменту В.С. Мерлін і стратометричну концепцію групової активності А.В. Петровського, І.Х. Пікалов знайшов, що товариськість як властивість особистості (вона вимірюється такими параметрами, як легкість-важкість, активність-пасивність у встановленні контактів і широта-вузькість, стійкість-нестійкість кола спілкування) в деяких умовах нерозривно пов’язана з колективістичним настроєм. Це особливо характерно для діфузних юнацьких груп, в яких стан особи багато в чому залежить від рівня її товариськості, а високий статус, в свою чергу, сприяє виробленню позитивного відношення до групи. З ускладненням змісту спільної діяльності і структури колективі, груповий статус особи в великій мірі визначається її діловими і моральними якостями, включаючи відношення до колективу, рівень соціальної відповідальності тощо, ніж товариськістю. Тому в класі з низькою спільненістю, товариськість впливає на соціометричний вибір і по діловим критеріям, тоді як в групі з високою спільненістю навіть вподобання в сфері особових стосунків залежать також від відношення колективу.[47]

Чим би не визначався статус старшокласника в колективі, він завдає значного впливу на його поведінку і самосвідомість. Неблагоприємний статус в класному колективі є однією з головних причин передчасного уходу старшокласника зі школи, причому такі юнаки часто попадають під поганий вплив поза школою. Це підтверджується дослідженнями важких підлітків. 9/10 обслідуваних М.А. Алемаскіним правопорушників, зареєстрованих в інспекціях по справам неповнолітніх, були в своїх шкільних класах “ізольовані”; майже всі вони були незадоволені своїм станом в класі, багато з них відносились до однокласників негативно. Із обслідуваних Г.Г. Бочкаревою 140 неповнолітніх правопорушників близько половини відносились до однокласників ворожо або байдуже, серед інших школярів так відповіли лише 19%.

Певно, тут існує зворотній зв’язок. Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не лише причиною, але і результатом того, що він стоїть в стороні від колективу, не переймається його цілями і нормами поведінки тощо. Тим важливіше для педагога ясніше бачити структуру міжособових стосунків в класі. Нажаль, як показує Я.Л. Коломенський, вчителям властива тенденція суб’єктивно оптимізувати статусну структур класу. Порівнявши реальну статусну структуру класу (з 5 по 10) однієї і тієї ж школи і її оцінку працюючими в ній же вчителями, вчений зробив висновок, що вчителі невільно перекручують статусну диференціацію, зменшуючи значення крайніх категорій. При цьому точність вчительського прогнозу психологічної ізоляції учнів при переході від середніх класів до старших знижується більше ніж вдвічі. А без уміння оцінити статус учня в системі колективних стосунків вчителю значно складніше найти індивідуальний підхід до дитини і допомогти їй зі складного положення.[23]

Будь-якій групі властива формальна і неформальна організація, у зв’язку з чим спостерігається взаємодія однокласників на двох рівнях: офіціально-діловому і неофіціальному (міжособовому).

Ділові стосунки в групах можуть бути як безпосередніми (спілкування з членами групи, керівниками), так і опосередкованими – з а допомогою інших осіб (посередників або технічних засобів).

Неформальні міжособові стосунки в групах спрямовуються системою функціонально опосередкованих зв’язків, взаємних симпатій і антипатій, дружбою, довір’ям тощо. На основі цих стосунків група в кількості 20-30 осіб стихійно розділяється на декілька неформальних контактних мікрогруп по 3-7 осіб. Ці люди намагаються частіше спілкуватись, разом проводити переміни, сидіти поруч в класі і разом виконувати завдання.

Ознакою гарної організації груп є переважання офіційної структури над неофіційною. В свою чергу, важливо знати, на яких ціннісних орієнтирах будуються неформальні стосунки в групі. Благоприємні міжособові стосунки створює позитивний психологічній клімат в групі, який сприяє її стабільності, діловій ефективності. Оптимальні відношення між формальною і неформальною структурою групи створюються в колективі.

Характер взаємодії членів груп залежать від виду і змісту вирішуваних виробничих задач. Успішне розв’язання групової задачі передбачає оптимальну взаємодію між співробітниками на всіх етапах її розв’язання. Основними формами взаємодії при цьому є наступні: психомоторна взаємодія, іншими словами – здійснення спільних практичних дій; інтелектуальна взаємодія при розв’язанні розумових задач (прийняття рішень); перцептивна взаємодія при розв’язанні задач на впізнання і декодування сигналів; комунікативна взаємодія за допомогою мовних функцій і інших засобів спілкування.

Зазначені види взаємодії в групах можуть або чітко делигуватись в розв’язанні конкретних задач або виявлятись в комплексі при розв’язанні складних багатопланових задач.[57]

У зв’язку з діє різних об’єктивних і суб’єктивних факторів статус членів групи може змінюватись. В практиці роботи керівника важливо знати спеціальний статус кожного члена групи, а також його потенційні можливості до зміни цього статусу, щоб забезпечити максимальну ефективність діяльності кожного учня і групи в цілому.

Оцінка реальної ролі особистості в групі