У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

1.2. Вплив акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку

1.2.1. Теоретичні передумови вивчення впливу акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку

Фахівці стверджують, що на зорі вчення про психопатії виникла проблема обмеження їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про "перехідні стани між психопатією і нормальним станом". Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як "латентну психопатію", О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г.К. Ушаков (1973) як "крайні варіанти нормального характеру".

П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював загальні, основні ознаки психопатій:

Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [4, 38].

Личко А.Є. доводить, що при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до "слабкої ланки" даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів "слабкі місця". На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення:

"Акцентуація характеру – це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших" [17].

Існують дві класифікації типів акцентуації характеру. Перша запропонована Карлом Леонгардом (1968) і друга – А.Є. Личко (1977). Наведемо зіставлення цих класифікацій, зроблене В. Юстицьким (1977).

Тип акцентуйованої
особистості, за К. Леонгардом | Тип акцентуації характеру,
за А.Є. Личко

Лабільний | Лабільний циклоїд

Надрухомий

Емотивний | Лабільний

Демонстративний | Істероїдний

Надпунктуальний | Психастеничний

Ригідно-афектний

Некерований | Епілептоїдний

Інтравертний | Шизоїдний

Боязливий | Сенситивний

Неконцентрований або неврастенічний | Астено-невротичний

Екстравертний | Конформний

Слабовільний | Нестійкий–

Гіпертимний–

Циклоїдний

1.2.2. Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку підлітків і хлопців

Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А.А., 1973).

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис