При дослідженні ВП мозку, що отримуються на виграш і програш м'яча при грі у відеотеніс, було показано, що у здорових важливу роль в організації позитивних емоцій грає активація лівої півкулі, а негативних – правої: в першому випадку відмічалася більш виражена активація лівої півкулі, у другому – правої. При цьому особливо важливо, що активність передніх і задніх відділів кожної з півкуль в обох випадках змінюється однонаправлено [Курницька, 1987]. У хворих депресією картина міжпівкульних стосунків як при успішному, так і при невдалому завершенні діяльності однакова і характеризується відсутністю однонаправлених зсувів біопотенціалів передніх і задніх відділів півкуль при формуванні реакцій на емоційно значущі події. Таким чином, роз'єднаність між передніми і задніми відділами мозку, що визначається по рівню їх активації, грає найважливішу роль в патогенезі депресії [17, 443].

Цю роз'єднаність між передніми і задніми відділами мозку, яку називають «поперечною функціональною блокадою», було надалі прослідковано в дослідженні соматосенсорного ВП [Стрілець, 1989]. Випробуваним пред'являли стимули трьох типів (стимулювали праву руку, ліву руку і обидві руки одночасно), і вони повинні були здійснювати вибір реакції з трьох альтернатив. На стимуляцію правої руки потрібно було відповідати натисненням кнопки лівою рукою, на стимуляцію лівої руки – натисненням кнопки правою рукою, на стимуляцію обох рук одночасно – не натискати ні на одну з кнопок. Було досліджено дві групи випробуваних – група здорових людей і група хворих депресією у віці від 20 до 40 років. У всіх хворих був діагностований депресивний синдром тривалістю від одного року до трьох років [17, 443].

У стані хворих відмічалося зниження настрою, пригніченість з почуттям туги різної інтенсивності і моторною загальмованістю. У них також мала місце ідеаторна загальмованість з поганою кмітливістю і неможливістю зосередити свої думки.

ВП реєстрували на перші і останні 200 стимулів (на початку і в кінці стимуляції) обох півкуль від передніх, лобових і задньо-асоціативних, сомато-сенсорних областей.

У здорових осіб на початку стимуляції були відсутні достовірні відмінності між амплітудою пізніх хвиль ВП в сомато-сенсорних і лобових областях. Це дозволяє вважати, що біопотенціали даних областей характеризувалися певною схожістю або синхронністю.

У кінці стимуляції амплітуда хвилі Р300 достовірно знижувалася в обох сомато-сенсорних областях, тобто пізня частина ВП як би зсувалася в негативну сторону. Аналогічна зміна в лобових областях була відсутня. Ця відносна негативація характеризує розузгодження активування передніх і задніх мозкових відділів, що супроводжується погіршенням якості діяльності: час реакції і число помилок збільшується.

У хворих депресією на початку стимуляції в лівій сомато-сенсорної області амплітуда всіх позитивних хвиль ВП була достовірно знижена в порівнянні з нормою. Таким чином, негативація ВП (по хвилі Р300) лівої сомато-сенсорної області, що мала місце в нормі лише після тривалої стимуляції, у хворих спостерігалася вже на початку стимуляції в процесі рішення задачі по вибору з трьох альтернатив, причому вона охоплювала і більш ранню частину ВП. Аналогічного зниження амплітуди хвилі Р300 в лобових областях у них не було, внаслідок чого виявлялося порушення схожості між хвилею Р300 в лобових і проекційних областях. Звертає на себе увагу той факт, що ці патологічні зміни були виражені у хворих саме в лівій півкулі, яка в нормі зв'язується з позитивними емоціями.

Після тривалого періоду стимуляції у хворих, у яких вже на самому початку стимуляції відмічалася деяка негативація в порівнянні з нормою ВП лівої сомато-сенсорної області, подальшого посилення цієї негативації більше не спостерігалося.

Негативація викликаної активності, що спостерігалася у здорових в кінці стимуляції, мабуть, є нейрофізіологічним вираженням процесу стомлення внаслідок монотонної діяльності, що вимагає, однак, активної уваги. Наявність подібної негативації у хворих депресією вже на початку стимуляції вказує на деяку схожість нейрофізіологічних механізмів цього захворювання з функціональним станом здорового мозку при стомленні. Відсутність же подальшої негативації викликаної активності у хворих в процесі виконання діяльності по вибору з трьох альтернатив порівняно з відсутністю у них клінічних ознак стомлення. Навпаки, в кінці дослідження у них відмічалося значне поліпшення психічного стану: зменшення туги і тривоги, підвищення настрою, поліпшення в ідеаторній сфері – підвищення здатності зосередитися, сконцентрувати увагу, хоч це спостерігалося на фоні деякої фізичної втоми. Хворі зазначали, що «голова стала яснішою», більш чітко і диференційовано сприймали навколишнє, підвищувалася активність розумових процесів і емоційних реакцій. Поліпшувалися також показники якості діяльності, які, однак, залишалися зниженими в порівнянні з нормою. Таким чином, під впливом тривалої стимуляції, що поєднується з діяльність у відповідь, у хворих депресією спостерігалася деяка нормалізація функціонального стану мозку.

Мабуть, велику роль в цій нормалізації грає той факт, що після тривалої стимуляції у них зникає «блокада» між передніми і задніми областями мозку лівої півкулі в інтервалі, відповідному хвилі Р300, що, можливо, полегшує розвиток взаємозв'язку і обміну імпульсацією між цими областями і поліпшує якість діяльності [17, 444].

Представляє значний інтерес, що після тривалої стимуляції у депресивних хворих функціональна блокада слабшає, що сприяє полегшенню взаємозв'язків і обміну імпульсацією між ними, а також, мабуть, зумовлює поліпшення психічного стану хворих. Це дозволяє рекомендувати метод сенсорної стимуляції в поєднанні з активною діяльністю як допоміжний метод лікування хворих депресією.

1.1.2. Картування спектральної потужності ритмів ЕЕГ при депресії

Використання методу картування мозку послужило подальшому розвитку досліджень «функціональної блокади». Картування спектральної потужності альфа-ритму у хворих ендогенною депресією і хворих реактивною депресією в порівнянні