5 | 65 | 15

6 | 45 | 25

7 | 52 | 39

8 | 36 | 9

9 | 52 | 22

10 | 68 | 35

11 | 24 | 40

12 | 61 | 2

Продовження таблиці 2

1 | 2 | 3 | 4

13 | 55 | 0

14 | 34 | 0

15 | 32 | 4

16 | 38 | 0

17 | 39 | 11

18 | 41 | 2

19 | 42 | 2

20 | 48 | 5

21 | 57 | 35

22 | 52 | 38

23 | 65 | 5

24 | 28 | 7

25 | 26 | 5

26 | 38 | 18

27 | 55 | 19

28 | 47 | 25

29 | 32 | 35

30 | 39 | 34

0,127126

Отже, за значенням коефіцієнта кореляції можна зробити висновок про відсутність зв’язку між факторами (рівнем депресії та рівнем невротизації) у даній групі, оскільки значення коефіцієнта кореляції близьке до нуля, тобто воно ближче до нуля ніж до одиниці, при якому можна говорити про прямий щільний зв’язок між факторами.

Висновок

Отже, в основі депресії лежить негативне мислення. Депресивні люди бачать себе, свій досвід, своє майбутнє і весь навколишній світ в чорному світлі. Вони схильні зменшувати свої досягнення, таланти, заслуги і рішуче не здатні визнати свої особисті якості. Вони, як правило, вважають інших вищими, важливіше і компетентніше за себе, незважаючи на те, що насправді не поступаються навколишнім ні в здібностях, ні в уміннях. Їх думки в основному сфокусовані на проблемах (часто надуманих) і власних провинностях, в результаті світлі сторони життя для них просто перестають існувати. Їх пам'ять функціонує так, що погані спогади переважають над хорошими, а пережиті позитивні емоції і почуття швидко блякнуть, забуваються або просто не враховуються. Життєві знегоди і невдачі повністю займають їх свідомість. Стиль мислення таких людей примушує їх відмовлятися від багатьох приємних і цікавих занять. Час від часу депресивні люди переповнюються почуттям жалості до себе, нарікають на свою нездатність протистояти проблемам і вигадують різні способи піти від них. Вони песимістичні і часто приписують свій успіх комусь іншому або зовнішнім обставинам, однак же у разі невдачі або промаху караються жахливим почуттям провини. Подібний песимізм робить будь-які зусилля з їх сторони марним тому саме вони частіше за все стають жертвами власного негативного навіювання.

Відповідно тому положенню, що страждання є найбільш поширеною негативною емоцією, депресія розглядається як найбільш поширена психологічна або психопатологічна проблема. Існує ряд теорій депресії. Більшість з них сходяться в тому, що депресія – комплексне явище, пов'язане з нейрофізіологічним і біологічним чинниками, рядом афектів і різними афективно-когнітивними взаємодіями. Виключенням є біхевіористська теорія.

Дослідження монозиготних близнюків дозволяють думати про генетичні детермінанти депресії. Біохімічні роботи показали зв'язок депресії з синтезом і метаболізмом біогенних амінів. Біохімічні дослідження привели до створення антидепресантів, але їх терапевтичне значення ще до кінця не ясне. Когнітивна теорія депресії Бека стверджує, що погляд людини на себе, на мир і на своє майбутнє є головною детермінантою депресії. Він представив вельми корисний аналіз симптоматології і феноменології депресії.

Існує ряд біхевіористських підходів до вивчення депресії. Хоч деякі з них враховують біологічні чинники, більшість підкреслюють тільки роль навчання. Одні вважають, що впливи неминучого болю, що повторюються, або погрози ведуть до страху, страждання і депресії. Інші біхевіористські теорії вважають, що депресивні індивідууми втратили певні види адаптивної поведінки і у них посилюється поведінка позбавлення і уникнення.

Психоаналітична теорія враховує роль ряду дискретних емоцій при депресії. Сучасні теорії розповсюджують поняття втрати на втрату самоповаги, впевненості в собі і втрату почуття власної гідності, яке, таким чином, також можуть бути причиною депресії.

Ще в XIX віці невропатологи зазначали, що інсульт в лівій півкулі супроводжується зниженим, тужливим настроєм хворого, тоді як при інсульті в правому, навпаки, спостерігається підвищений настрій, ейфорія і гіпоманія, іноді з неадекватною поведінкою і пустотливістю. Це вказує на зв'язок лівої півкулі з позитивними емоціями, а правої – з негативними. У той же час нейрофізіологічна картина порушень при так званій «ендогенній» депресії, тобто не пов'язаній з якими-небудь зовнішніми чинниками – порушеннями органічного характеру, явними стресами, – набагато більш складна. При депресії, на відміну від шизофренії – підвищена активація правого переднього коркового квадранта поєднується із зниженою активацією правого заднього квадранта; в лівій півкулі мають місце зворотні взаємовідносини. Це можна пояснити тим, що депресія пов'язана з дисфункцією еволюційно більш древніх структур – лімбічної системи і старої кори.

Етіологія депресії, так само як і шизофренії, залишається невідомою. Велику роль в розвитку депресії грають, мабуть, порушення регуляції системи біогенних амінів. Головними відмітними ознаками депресії є порушення настрою і афект, причому настрій характеризує внутрішній емоційний стан, а афект – його зовнішнє вираження.

Методика диференційної діагностики депресивних станів ЗУНГЕ (самооціночна шкала депресії, W.Zung, 1972). Адаптована для російськомовного контингенту Т.Н.Балашовою в 1994 р. Опитувальник розроблений для диференційної діагностики депресивних станів, і станів, близьких до депресії, для скринінг-діагностики при масових дослідженнях і з метою попередньої долікарської діагностики.

Методика діагностики рівня невротизації Л.І.Вассермана при підрахунку числа позитивних відповідей виявляє рівень невротизації (чим більший отриманий результат, тим вищим є цей рівень).

Інтерпретація рівнів. Високий рівень невротизації свідчить про виражену емоційну збудливість, в результаті чого з'являються негативні переживання (тривожність, напруження, хвилювання, розгубленість, роздратованість); про безініціативність, яка формує переживання, пов'язані з невдоволеністю бажань; про