Відповідальність за таких учнів багато в чому падає на школу, на вчителя. Чи зуміє він завоювати довіру стрімко дорослішаючої дитини? Чи зрозуміє, що з ним відбувається? Чи знайде тактовну форму втручання, допомоги? Адже пережиті протиріччя вже глибоко усередині, підліток їх маскує, ховає не тільки від дорослих, але і від себе, тому вони виявляються в поводженні зовсім не такими, які в дійсності. У цей період необхідно розрізняти випадкові порушення поводження, викликані надмірною запальністю, дратівливістю, підвищеною стомлюваністю, гіпертрофованою спрагою незалежності, і ті вчинки, що дійсно не можна залишити без уваги.

У психологічній науці немає більш розповсюдженої думки про перехідний вік, чим думка про його суперечливість. Справді, могутній підйом життєдіяльності від 11 до 15 років супроводжується загальним ослабленням, астенічністю, стомлюваністю. По спеціальним даним, чотирнадцятилітні підлітки часом почувають себе настільки нещасливими, що плачуть без видимої причини, хочуть кинути всіх і усе. Тривога і депресія – явища цілком звичайні серед учнів цього віку. Бурхливий розвиток уяви, фантазії, відрив від дійсності сполучаються з першими життєво важливими рішеннями, появою позначок життєвого плану, професійних, суспільних перспектив. Відхід у себе, замкнутість, відчуженість від навколишнього в той же час не виключають життєвої значимості для цього віку інтимно-особистісного спілкування з однолітками, зародження перших глибоких почуттів до іншої людині. Причому спілкування для підлітків настільки значимо, що в науці дискутується питання про те, чи залишається навчання як і раніше ведучою діяльністю в цей період чи головним стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Існує й інша точка зору, відповідно до якої основним стає суспільно корисна діяльність. Цю думку вчителю також потрібно враховувати, тому що отроцтво – вік загальнолюдських ідеалів, період усвідомлення своєї соціальної приналежності, етап серйозної суспільної роботи, час формування цивільної позиції.

Внутрішня напруженість життя підлітка вимагає і від нього, і від учителів мужності і терпіння. Невирішена вчасно конфліктна ситуація, неуважність до переживань підлітка обов'язково проявляться й у порушеннях поводження, і в негативних звичках, негативних рисах характеру. Учитель не повинний забувати про те, що цей вік є не тільки яскравим періодом самозбагнення, але і початком самовдосконалення, прагнення до якого необхідно вчасно розбудити і стимулювати, направляти.

При благополучному виході з кризи для підлітка як би заново відкривається зовнішній світ, відбувається переорієнтація з прийнятих у дитячих групах норм і цінностей на дорослі, соціально прийнятні і схвалювані. Рівняння на дорослих виражається й у новій життєвій позиції стосовно людей і світу, і у формуванні етичного світогляду. "Якщо дошкільник грає в дорослого, то підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі суспільних відносин..."

Розвиток інтересу до себе, до власного внутрішнього життя, усвідомлення суперечливості своїх устремлінь, бажань, потреб – усе це стає змістом конфліктних переживань підлітка. Наприклад, він розуміє, як важливо підвищити успішність по основних предметах для майбутнього надходження у вуз, але не вірить, що зможе цього домогтися, не знаходить у себе потрібних якостей, що, однак, не веде до переорієнтації на іншу професію. Такий внутрішній конфлікт може зовні виражатися в зовсім іншій, перетвореній формі, наприклад, у виді невдоволення своєю зовнішністю, низьким чи надмірно високим ростом, чи худорбою повнотою. Педагог, спостерігаючи зовнішнє вираження конфліктних переживань, далеко не завжди догадується про наявність щирої драми. Підкреслимо, що навіть довірчі відносини з класним керівником не є гарантією повної відвертості в п'ятнадцять років. Внутрішній світ, що ускладнюється, вимагає автономії від будь-яких зовнішніх впливів, має потребу в інтимності переживань [12, 29].

Вихід із кризового стану виражається й у поглибленні взаємин з однолітками, появі своєї компанії. Така референтна група відіграє значну роль у розвитку системи цінностей підлітка, саморегуляції його поводження. Відомий швейцарський психолог Ж. Піаже зробив такий висновок: коли дитина кооперується із собі подібними, – він уже дорослий. У цей час основна увага вчителя повинна бути спрямована на вивчення особливостей сприйняття підлітками своїх однолітків, на позитивні і негативні авторитети для того, щоб, вивчивши специфіку процесу спілкування важких учнів, правильно керувати цим спілкуванням. Іноді потрібно спеціально створювати ситуації, у яких виникає можливість різновікового спілкування (самоврядування, гурткова робота, спортивні змагання і т.п.). У деяких випадках підліток має потребу в придбанні визначених комунікативних навичок, що досягається в безпосередніх і ігрових ситуаціях, у процесі спеціального програвання типових конфліктів при драматизації окремих епізодів зі шкільного життя, під час обговорення книг і фільмів. Буває, що від педагога потрібно рішуче втручання в спілкування підлітка з ровесниками, тому що загальна спрямованість його компанії викликає серйозні побоювання. Однак і в такому випадку форми педагогічного впливу повинні бути недирективними, неавторитарними, повинні припускати повага до що учиться, серйозне, не зневажливе відношення до його оман.

При переході від отроцтва до юності росте усвідомлення своєї несхожості на інші, унікальності власного світосприймання, новизни виникаючих проблем. Юнак то переоцінює свої можливості, то випробує до самого себе презирство і відразу, то перебуває в тривозі за майбутнє, то впадає в байдужість і песимізм. Якщо підлітки, будуючи життєві плани, звичайно мало співвідносять їх з дійсністю, скоріше мріють, чим реально прогнозують, то юнаки вже серйозно думають про те, як, якими шляхами можна буде досягти бажаного, які для цього є ресурси, об'єктивні можливості. Старшокласник розчаровується в собі і знову вірить у свої сили, заново оцінює друзів і батьків.

Якщо служити – то людству, якщо прославитися – те на