Підліток ледь устигав справлятися зі шквалом реально існуючих, протиріч, що відкриваються заново їм, був цілком поглинений сьогоденням. Майбутнє малювалося йому в райдужному світлі, в ореолі жаданої дорослості. Минуле стрімко відкидалося як обридла несамостійність, дитячість, залежність від старших. Юнак упритул наближається до свого майбутнього, живе скоріше в ньому, чим у сьогоденні, квапиться заповнити білі плями вимислами, що існують у його внутрішньому світі на рівних правах з буденною повсякденністю. На цьому шляху й осягають його неминучі розчарування, що можуть привести до появи алкогольних орієнтації, спробам бродяжництва, статевих девіацій, до захоплення азартними іграми і т.п. Юнаку здається, що уберегти себе від розчарувань можна тільки асоціальним шляхом – відходом від активної діяльності. У цих вікових особливостях нерідко криється причина майбутньої інфантильності молодої людини, його несамостійності, невміння брати на себе відповідальність, приймати важливі рішення [12, 30].

На щастя, розвиток особистості на цьому етапі онтогенезу припускає формування професійних орієнтації, інтересу до праці, суспільно корисної діяльності, перевага оптимістичних установок і прогнозів. Правильні виховні впливи сприяють усе більшому підпорядкуванню поводження цілям майбутнього. На перше місце висуваються ідейні переконання, стійкі моральні принципи, відповідальність перед собою, потреба в самовихованні.

Внутрішня суперечливість процесу становлення особистості школяра з першого по десятий клас не виключає активного, діючого, перетворюючого відношення до світу і до себе, яким варто цілеспрямовано керувати на кожнім віковому етапі.

Пам'ятаючи про специфічні для кожного вікового періоду конфліктні переживаннях учнів, педагог зможе більш цілеспрямовано орієнтуватися в тих формах недисциплінованості, з якими він повсякденно зіштовхується, зуміє вичленувати для себе такі порушення поводження, що мають потребу в ретельній корекції, і такі відхилення, що порозуміваються переважно віковими й індивідуальними особливостями школяра і не вселяють побоювань.

Іноді батькам приходиться звертатися за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поводженні сина чи дочки: утеч з будинку, суїцидальних думок, намірів (суїцид – самогубство) , відмовлення від їжі і т.п. Після ретельного обстеження лікар пише: "патологічні реакції пубертатного періоду" (пубертат – вік статевого дозрівання). Такі реакції можуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходять практично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки до вимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог звичайно піклується про підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків, вчасно готує їх до можливого на кожнім віковому етапі новим складностям і проблемам, виробляє разом з ними єдину стратегію виховних впливів.

Крім вікових відхилень у розвитку учнів існують також визначені індивідуально-типологічні особливості становлення індивідуальності, що є передумовами формування особистісних дисгармоній.

Щоб зорієнтуватися в тих індивідуальних особливостях учнів, що можуть виявитися передумовами стійких порушень поводження, доцільно в кожнім конкретному випадку вивчити систему відносин школяра до основних сфер життя: до світу, людям і собі. У цих трьох напрямках звичайно виявляється намічена дисгармонія розвитку особистості, цієї ж області соціальних відносин необхідно перебудовувати в процесі корекційної роботи. Зі шкільних прогулів і прилучення до асоціальної групи однолітків звичайно починається таке поводження, що вселяє тривогу педагогам і батькам. Слідом за прогулами відзначаються дрібне хуліганство, віднімання кишенькових грошей у малят, викрадення велосипедів і мотоциклів і ін. Такі порушення поводження звичайно характерні для учнів хитливого типу особистості. Цим учням здається, що навколишній світ – джерело розваг, звеселянь, приємних сюрпризів. Погоня за задоволеннями, прагнення розслабитися, забутися, переключитися – от типові мотиви їхніх дій. Вони завжди виявляються в полону обставин, не мають власної лінії поводження. У спілкуванні з однолітками погоджуються на другі ролі, можуть виявитися слухняним знаряддям в асоціальній групі. Рано починають курити. Відношення до себе залежить від випадкових оцінок людей, що виявились поруч. Внутрішня мнима безконфліктність, зв'язана з нестійкістю інтересів і прихильностей, готовністю відмовитися від власних задумів при виникненні найнікчемніших перешкод на шляху до мети, перешкоджає продуктивному розвитку особистості [12, 31].

Приставання до іноземців, випрохування в них подачок, зухвала поведінка в громадських місцях, демонстративні втечі – ці форми поводження характерні для іншої групи школярів, що відносяться до так називаного демонстративного типу особистості. Основні індивідуальні особливості таких учнів зводяться до прагнення будь-що-будь звернути на себе увага. Навколишній світ сприймається як декорація, у якій розігрується драма унікального, до кінця неоціненого "я". Повсякденне, "сіре" життя з його повсякденним потоком обов'язків і турбот не задовольняють. При першому знайомстві "демонстранти" можуть зачарувати безпосередністю й емоційністю, але при тривалих контактах виявляється їхня облудність, поверховість, заздре відношення до чужих успіхів. Відношення до себе займає велике місце у внутрішнім житті "демонстрантів"; вони прагнуть до оригінальності, несхожості на навколишніх, анітрошки не співвідносячи вигадані представлення з реальними оцінками оточуючих людей.

Утечі з будинку і бродяжництво – це прерогатива гіпертимного типу особистості. (Гіпертім – людина з немотививованно підвищеним настроєм.) Підлітки-гіпертими сприймають навколишній світ як засіб іспиту їхніх незвичайних здібностей, як полігон для прояву геройства. Спрага пригод, пристрасть до ризикованих підприємств, некритичність до невдач можуть привести до