структурою і змістом тестів. Навіть у тому випадку, якщо дорослий і дитячий варіанти однойменного тесту спадкоємні, розроблені одними і тими ж авторами, вказана проблема не знімається повністю. Результати тестування людей за допомогою різних тестів все одно вимагають зіставлення і майже ніколи не будуть одними і тими ж. У результаті міжтестового зіставлення визначається як мінімум так званий перевідний коефіцієнт, що дозволяє з допустимою помилкою переходити від одного тесту до іншого, тобто приблизно судити про те, які будуть результати тестування за однією методикою на основі реальних результатів, вже одержаних за іншою методикою. Перевідний коефіцієнт звичайно встановлюється як середнє співвідношення кількісних показників за однією методикою з показниками за іншою методикою, призначеній для діагностики тієї ж самої психологічної властивості. Вибірка випробовуваних, на якій встановлюється перевідний коефіцієнт, повинна бути достатньо великою, а дисперсія індивідуальних показників – незначною.
Наприклад, якщо діти перехідного від дитинства до дорослості віку – підлітки, яким доступні як дитячий, так і дорослий варіанти тесту Векслера, за дитячим варіантом цього тесту одержують показник 100%, а за дорослим – 80%, то перевідний коефіцієнт від дитячого до дорослого варіанту цього тесту буде рівний 1,25. Він виходить шляхом ділення середнього коефіцієнта рівня інтелектуального розвитку великої вибірки людей за дитячим варіантом тесту (в даному випадку – 100%) на аналогічний середній показник тієї ж самої вибірки людей за дорослим варіантом тесту (в даному випадку – 80%). Одержаний показник, рівний 1,25, практично означає, що якщо ми протес-ту-ва-ли дітей за дитячим варіантом тесту, а, наприклад, підлітків – за дорослим варіанту тесту, то показники, одержані за дитячим варіантом, ми можемо безпо-се-редньо порівнювати за величиною з показниками за дорослим варіантом, відповідно ділячи або умножаючи ті чи інші на величину 1,25 [22, ].
Обмеження в застосуванні особистісних тестів для дорослих людей в психодіагностичній практиці, що стосується дітей, мають ще серйозніший характер і не зводяться тільки до кількісних відмінностей. Річ у тому, що ті якості особистості, які оцінює тест для дорослих, можуть бути відсутніми у дитини. І, навпаки, у дітей можуть бути особистісні особливості, що зживаються з віком, яких давно вже немає у дорослих людей. Тому може статись так, що створений за зразком тесту для дорослих структурно ідентичний тест для дітей може бути недостатньо валідним, тобто, з одного боку, оцінювати те, що ще відсутнє у дітей, а з іншого боку – не оцінювати того, що у них є.
Вихід з цієї ситуації бачиться в тому, щоб, конструюючи і використовуючи в практиці особистісні тести для дорослих людей і дітей, опиратися на знання вікової психології і на психологічну теорію вікового особистісного розвитку людини, які можуть дати початкову корисну інформацію для правильного конструювання тестів і забезпечення їх початкової валідності.
Безпосередньо порівнювати між собою показники особистісного розвитку дітей і дорослих людей набагато важче, ніж дані, що стосуються їх інтелектуального розвитку, оскільки за відміченими особистісними відмінностями можуть лежати серйозні відмінності особистості дорослої людини від особистості дитини. Якісний порівняльний аналіз у даному випадку кращий, ніж кількісний.
Проте часто неможливо обійтися і без кількісного порівняння. В цьому випадку необхідно переконатися в змістовній ідентичності якостей особистості, що зіставляються між собою, і, крім того, одержати і користуватися згаданим вище перевідним коефіцієнтом. Все, що вище було сказано про діагностику особистості, відноситься і до психодіагностики міжособистісних відносин.
На закінчення зупинимося на загальній характеристиці стандартизованого комплексу психодіагностичних методик, призначених для дітей молодшого шкільного віку.
Пропонована система психодіагностичних методик призначена для комплексної оцінки рівня психологічного розвитку дітей, що вступають до школи, а також учнів початкових класів включаючи характеристику їх пізнавальних процесів, особистості і міжособистісних відносин, оцінку наявних у них практичних умінь і навичок.
На основі застосування даної системи методик можна оцінювати психологічну готовність дітей до навчання в школі, їх психологічний розвиток під час навчання в початкових класах, з першого по четвертий включно.
Психодіагностичній оцінці в рамках даного комплексу підлягають:
1. Загальна орієнтація дітей у навколишньому світі.
2. Ставлення дитини до навчання в школі.
3. Увага.
4. Пам'ять.
5. Мислення.
6. Мова.
7. Художньо-образотворчі здібності.
8. Трудові вміння і навички.
9. Мотивація досягнення успіхів
10. Особистісні якості.
11. Міжособистісні відносини [22, 162].
Користуючись методиками, включеними в даний комплекс, можна буде точно визначити, в якому відношенні дитина готова і не готова до навчання в школі, в чому вона більше або менше просунулася вперед у своєму розвитку. Ці методики дозволяють з'ясувати схильності, завдатки і здібності дітей, з перших кроків навчання дитини в школі вести з нею цілеспрямовану психодіагностичну роботу, пов'язану з виявленням і розвитком її здібностей.
Проведення комплексної систематичної психодіагностики дозволяє оцінювати ефективність учбово-виховної роботи в школі з погляду того, якою мірою вона сприяє просуванню дітей вперед у своєму психологічному розвитку.
В даний комплекс включені такі методики, які можна застосовувати для вивчення дітей від 6-7 років до 10-11 років і отримувати порівнянні результати.
Оцінки, отримані за всіма методиках, переведені в єдину, стандартизовану систему оцінок, і записуються в Карту індивідуального психологічного розвитку дитини молодшого шкільного віку.
До комплексу входять три типу методик: ті, які звичайно використовуються тільки під час вступу дітей до школи (наприклад, методика з'ясування загального орієнтування дітей 6-7-річного віку і запасу побутових знань); ті, які застосовуються як для діагностики готовності до навчання в школі, так і для оцінки рівня психологічного розвитку; ті, які використовуються тільки при оцінюванні рівня психологічного розвитку дітей.
Є три основні сфери, в