Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що більш віддалена мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.

За С.Л.Рубінштейном "Мимовільна увага зазвичай представляється як пасивна, довільна – як активна (Джемс). Першу направляють незалежні від нас чинники: шум, що раптово пролунав, яскраве забарвлення, відчуття голоду; другу направляємо ми самі. Це друга відмінність, проте, відносна: і мимовільна увага є не чистою пасивністю, і вона включає активність суб'єкта, так само як, з іншого боку, і довільна увага не є чиста активність, вона теж обумовлена зовнішніми умовами – об'єктом, вона включає і елементи пасивності" [25].

Розрізняючи довільну і мимовільну увагу, не потрібно, проте, відривати одну від іншої і зовні протиставляти їх одна одній. Не підлягає сумніву, що довільна увага розвивається з мимовільної. З іншого боку, довільна увага переходить в мимовільну. Мимовільна увага зазвичай обумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає і ми свідомим зусиллям направляємо нашу увагу відповідно до завдань, які перед нами постають, до цілей, які ми собі ставимо. У міру того як робота, якою ми зайнялися і на яку ми спочатку довільно направили нашу увагу, набуває для нас безпосереднього інтересу, довільна увага переходить в мимовільну. Урахування цього переходу мимовільної уваги в довільну і довільної в мимовільну має центральне значення для правильного теоретичного відображення реального протікання процесів уваги і для практичної правильної організації роботи, зокрема учбової.

Потрібно зважати на те, що існують види діяльності, які за своєю суттю здатні легко викликати безпосередній інтерес і привернути мимовільну увагу через ту привабливість, яку представляє їх результат; разом з тим вони можуть бути мало здатні її утримати внаслідок одноманітності тих операцій, яких вони вимагають. З іншого боку, зустрічаються види діяльності, які за трудністю своїх початкових стадій, віддаленості тих цілей, яким вони служать, насилу здатні привернути увагу, і разом з тим вони можуть її потім тривало утримувати через свою змістовність і динамічність завдяки багатству змісту, що поступово розкривається і розвивається. У першому випадку необхідний перехід від мимовільної уваги до довільної, в другому – природно здійснюється перехід від довільної уваги до мимовільної. В одному й іншому випадку потрібний як один, так і інший вид уваги.

При всій – дуже суттєвій – відмінності мимовільної і довільної уваги розривати і зовні протиставляти їх може лише формалістична абстракція; в реальному трудовому процесі зазвичай уміщена їх єдність і взаємний перехід. Використовуючи це, потрібно в педагогічному процесі, з одного боку, спираючись на мимовільну увагу, виховувати довільну і, з іншого, формуючи інтереси учнів, а також роблячи цікавою саму учбову роботу, переводити довільну увагу учнів знову в мимовільну. Перша повинна спиратися на свідомість значущості завдань навчання, на почутті обов'язку, на дисципліну, друга – на безпосередній інтерес учбового матеріалу. І одне й інше необхідне.

У психологічній літературі Тітченер відзначив перехід довільної уваги в мимовільну, коли разом з "первинною" мимовільною і "вторинною" довільною увагою він говорив ще про третю стадію в розвитку уваги, яка знаменує перехід від довільної знову до мимовільної первинної уваги.

Геометричне завдання не справляє на нас такого сильного враження, як удар грому; удар грому опановує нашою увагою абсолютно незалежно від нас. При рішенні задачі ми також продовжуємо бути уважними, але ми повинні самі утримувати нашу увагу, – це вторинна увага. Але існує ще третя стадія розвитку: вона є, за Тітченером, поверненням до першої стадії. "Коли ми вирішуємо, наприклад, геометричну задачу, ми поступово зацікавлюємося нею і абсолютно віддаємося їй, і незабаром проблема набуває такої ж влади над нашою увагою, яку мав удар грому в момент його появи в свідомості". "Труднощі подолані, конкуренти усунені, і неуважність зникла". "Психологічний процес уваги спочатку простий, потім він стає складним, саме у випадках коливання, роздуму він досягає дуже високого ступеня складності. Нарешті він знову спрощується" [25].

Проте ця третя стадія не є поверненням до першої. Вона представляє все-таки різновид довільної уваги, – хоча для підтримки уваги в цих умовах і не вимагається зусиль – тому що вона регулюється свідомо прийнятою установкою на певне завдання. Саме це – а не наявність більшого або меншого зусилля – є початковою, основною характеристикою так званої довільної уваги людини, як уваги свідомо регульованої.

Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги.