Альтернативна точка зору полягає в тому, що копінг не завжди є продуктивним; його ефективність залежить від двох чинників: реакції у відповідь і контексту, в якому цей копінг реалізується [наприклад, Compas et аl., 1988].

Дослідники копінг-стратегій у спробах систематизувати і створити струнку класифікацію виділяють декілька рівнів узагальненості того, що робить індивід, щоб справитися із стресом: це копінгові дії, копінг-стратегії і копінгові стилі. Копінгові дії (те, що індивід відчуває, думає або робить) часто групуються в копінг-стратегії, стратегії, у свою чергу, групуються в копінгові стилі (наприклад, групу стратегій, яка є концептуально схожими діями). Наприклад, таким стилем може бути "Звернення до інших". Іноді терміни копінгові дії і копінг-стратегія використовуються як взаємозамінні, тоді як копінгові стилі загалом відносяться до дій або стратегій, які послідовно використовуються індивідом, щоб справитися із стресом. Інші схожі терміни – це копінгові тактики і копінгові ресурси [Frydenberg, Lewis 1999].

1.2. Концепції життєстійкості в психології

Умови, в яких протікає життєдіяльність сучасної людини, часто по праву називають екстремальними і стимулюючими розвиток стресу. Це пов'язано з багатьма чинниками і загрозами, зокрема політичними, інформаційними, соціально-економічними, екологічними, природними.

У сучасній психології проблема життєвих ситуацій, і особливо – важких і екстремальних життєвих ситуацій розробляється багатьма авторами, що спираються на такі поняття, як копінг-стратегії, стратегії подолання з важкими життєвими ситуаціями, посттравматичний стресовий розлад: це Н.В. Тарабріна, М.Ш. Магомед-Емінов, Н.Н. Пуховський, Ф.Е. Василюк, К. Муздибаєв, В. Лебедєв, М.М. Решетников, Ц.П. Короленко, Ю. Александровський та інші. Але дана проблематика здебільшого розглядається в напрямі профілактики психічних порушень, що виникають у результаті дії екстремальних чинників [1].

Можна говорити про загальне зниження відчуття безпеки і захищеності сучасної людини. Ситуація загрози життя в сучасному світі все більше стає звичним атрибутом так званого мирного життя. Це пов'язано в першу чергу з підвищенням загрози фізичного і іншого насильства, терористичних актів, техногенних і екологічних катастроф. Іншими словами, трансординарне існування, за словами М. Магомед-Емінова, все більше вторгається в ординарне існування, наділяючи його рисами аномальності, катастрофічності. Загроза небуття стає неспецифічною характеристикою не тільки екзистенціальної ситуації, але й буденної життєвої ситуації і визначає існування людини. Тим більше ця проблема актуальна для людей літнього віку, чиї адаптаційні ресурси традиційно вважаються пониженими.

У сучасній психології робляться спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, які відповідають за успішну адаптацію і подолання життєвих труднощів. Це й психологічне наповнення введеного Л.Н. Гумільовим поняття пасіонарності представниками Санкт-петербурзької психологічної школи, і поняття про особистісний адаптаційний потенціал, що визначає стійкість людини до екстремальних чинників, запропоноване А.Р. Маклаковим, і поняття про особистісний потенціал, що розробляється Д.А. Леонтьєвим на основі синтезу філософських ідей М.К.Мамардашвілі, П. Тілліха, Е.Фромма і В. Франкла.

Поняття про особистісний адаптаційний потенціал йде від концепції адаптації і оперує традиційними для цієї наукової парадигми термінами. А.Г. Маклаков вважає здатність до адаптації не тільки індивідною, але й особистісною властивістю людини (Маклаков, 2001, с. 16-24). Адаптація розглядається ним не тільки як процес, але і як властивість живої саморегульованої системи, що полягає в здатності пристосовуватися до змінних зовнішніх умов. Адаптаційні здібності людини залежать від психологічних особливостей особистості. Саме ці особливості визначають можливості адекватного регулювання фізіологічних станів. Чим значніші адаптаційні здібності, тим вище ймовірність того, що організм людини збереже нормальну працездатність і високу ефективність діяльності при дії психогенних чинників зовнішнього середовища (Маклаков, 2001).

Адаптаційні здібності людини піддаються оцінці через оцінку рівня розвитку психологічних характеристик, найбільш значущих для регуляції психічної діяльності і самого процесу адаптації. Чим вищий рівень розвитку цих характеристик, тим вища ймовірність успішної адаптації людини і тим значніший діапазон чинників зовнішнього середовища, до яких вона може пристосуватися (Маклаков, 2001). Дані психологічні особливості людини складають її особистісний адаптаційний потенціал, в який, згідно А.Г. Маклакову, включаються наступні характеристики: нервово-психічну стійкість, рівень розвитку якої забезпечує толерантність до стресу, самооцінка особистості, що є ядром саморегуляції і визначає ступінь адекватності сприйняття умов діяльності і своїх можливостей, відчуття соціальної підтримки, що зумовлює відчуття власної значущості для оточуючих, рівень конфліктності особистості, досвід соціального спілкування. Всі перераховані характеристики він вважає значущими при оцінці і прогнозі успішності адаптації до важких і екстремальних ситуацій, а також при оцінці швидкості відновлення психічної рівноваги [18]

Д.А. Леонтьєв вводить поняття особистісного потенціалу, як базової індивідуальної характеристики, стрижня особистості. Особистісний потенціал, згідно Д.А. Леонтьєву, є інтегральною характеристикою рівня особистісної зрілості, а головним феноменом особистісної зрілості і формою прояву особистісного потенціалу є якраз феномен самодетерміації особистості. Особистісний потенціал відображає міру подолання особистістю заданих обставин, кінець кінцем, подолання особистістю самої себе, а також міру зусиль, що прикладаються нею, по роботі над собою і над обставинами свого життя [17]

Однієї із специфічних форм прояви особистісного потенціалу – це проблематика подолання особистістю несприятливих умов її розвитку. Ці несприятливі умови можу бути задані генетичними особливостями, соматичними захворюваннями, а можуть – зовнішні несприятливі мі умовами. Існують свідомо несприятливі умови для формування особистості, вони можуть дійсно фатальним чином впливати на розвиток, але їх вплив може бути подоланий, опосередкований, прямий зв'язок розірваний за рахунок введення в цю систему чинників додаткових вимірів, перш за все самодетермінації на основі особистісного потенціалу.

Феноменологію, що відображає різні аспекти особистісного потенціалу, в різних підходах у зарубіжній і вітчизняній психології позначали такими поняттями як воля, сила его, внутрішня опора, локус контролю,