Методи вивчення мислення молодших школярів

курсова робота з психології

ЗМІСТ

Вступ

Вивчення розвитку мислення дитини є великим теоретичним і практичним інтересом. Воно є одним з основних шляхів до поглибленого пізнання природи мислення і закономірностей його розвитку. Вивчення шляхів розвитку мислення дитини представляє і цілком зрозумілий практичний педагогічний інтерес. Численні спостереження педагогів показали, що якщо дитина не опановує прикладами розумової діяльності в молодших класах школи, то в середніх вона звичайно переходить в розряд неуспішних. Одним з важливих напрямків у вирішенні цієї задачі виступає створення в початкових класах умов, які забезпечують повноцінний розумовий розвиток дітей, пов'язаний з формуванням стійких пізнавальних інтересів, умінь і навичок розумової діяльності, якостей розуму, творчої ініціативи.

Проте такі умови забезпечуються в початковому навчанні поки не повною мірою.

Актуальність теми полягає в тому, що мислення в молодшому шкільному віці розвивається на основі засвоєних знань, і якщо немає останніх, то й немає основи для розвитку мислення, і воно не може дозріти повною мірою. Поширеним прикладом у практиці викладання є організація вчителями дій учнів за зразком: надмірно часто вчителі пропонують дітям вправи тренувального типу, що засновані на наслідуванні та не вимагають мислення. В цих умовах недостатньо розвиваються такі якості мислення, як глибина, критичність, гнучкість, які є сторонами його самостійності.

Мета роботи: вивчити особливості мислення молодших школярів.

Завдання дослідження:

Об'єкт дослідження: мислення молодших школярів.

Предмет дослідження: методи вивчення особливостей мислення молодших школярів.

Гіпотеза: ми припускаємо, що в учнів початкових класів домінує предметно-образне мислення; більшість дітей мають середній рівень його розвитку, але при цілеспрямованій, систематичній роботі по його розвитку більшість учнів матимуть середній і високий рівень розвитку мислення.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури, досягнень практики; експериментальні – констатуючий, перетворюючий і порівняльний експерименти.

Методологічною основою дослідження є діяльнісний підхід у психології П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, В.В. Давидова.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мислення молодших школярів

1.1. Феномен мислення в психолого-педагогічній літературі

Вивчення мислення належить до найважчих і найменш розроблених проблем психології.

Що таке мислення і яка його роль в пізнанні, праці, житті цікавило людство з давніх пір. Вже в період античності у філософії виникло розмежування органів почуття (відчуття) і діяльності мислення. З тих пір проблема мислення перебуває в полі зору вчених [40, 21].

Активні психологічні дослідження мислення ведуться починаючи з XVII століття. В цей час і протягом наступного досить тривалого періоду історії психології мислення фактично ототожнювалося з логікою, а як єдиний його вид, що підлягає вивченню, розглядалося понятійне теоретичне мислення.

Сама здатність до мислення вважалася природженою, а мислення, як правило, розглядалося поза розвитком [28, 296].

Мислення в асоціативній емпіричній психології у всіх його проявах зводилося до асоціацій, зв'язків слідів минулого і вражень, отриманих від теперішнього досвіду. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводив асоціаціям за схожістю основну роль у мисленні.

Р. Еббінгауз, Р. Мюллер, Т. Циген – найбільші представники експериментальної психології того часу – вважали, що універсальними законами є закони асоціації. Так, поняття, думки, висновки характеризуються як асоціації уявлень. Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення стало називатися репродуктивним. Мислення розглядалося нерід-ко як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги [40, 179_].

В біхевіоризмі мислення розглядалося як процес формування складних зв'язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов'язаних з вирішенням задач. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення [28, 296].

Великий вплив на дослідження мислення зробили роботи школи гештальтпсихології. У роботах В. Келера, М. Вертгеймера, К. Дункера мислення розглядається як раптове, непідготовлене колишнім досвідом і знаннями "розуміння" ситуації. Діяльність мислення полягала, на їх думку, в тому, що окремі частини проблемної ситуації переконструюються; утворюється нове "ціле", новий "гештальт". Саме ж переконструювання відбувається завдяки раптовому охопленню – "інсайту" [40, 477].

Певні заслуги у вирішенні проблем психології мислення є й у психоаналізу. Вони пов'язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини.

У вітчизняній психологічній науці, заснованій на вченні про діяльнісну природу психіки людини, мислення отримало нове трактування. Його стали розуміти як особливий вид пізнавальної діяльності. Через введення в психологію мислення категорії діяльності було подолане зіставлення теоретичного і практичного інтелекту, суб'єкта і об'єкта пізнання. Тим самим для конкретного дослідження відкрився новий, раніше не видимий психологами зв'язок, що існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з'явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як здатність, що прижиттєво формується, до вирішення різноманітних задач і доцільного перетворення дійсності, направленого на те, щоб відкривати приховані від безпосереднього спостереження її сторони.

Діяльнісна теорія мислення сприяла вирішенню багатьох практичних задач, пов'язаних з навчанням і розумовим розвитком дітей. На її базі були побудовані такі теорії навчання (їх же можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В.