Мислення – це вищий ступінь пізнання людиною об'єктивної дійсності. Відчуття сприйняття дозволяють людині правильно відображати лише окремі конкретні властивості, якості предметів. Спираючись на пам'ять, вони служать як би опорою пізнавання об'єктів, будівельним матеріалом для планування поведінки і нашої діяльності. На відміну від перерахованих пізнавальних процесів мислення, виходячи за рамки чуттєвого, лежачого на поверхні, розширює межі нашого пізнання. Воно розкриває те, що безпосередньо в сприйнятті не дано [35, ].

"Мислення можна визначити, – на думку А.В. Брушлінського, – як нерозривно зв'язаний психічний процес самостійного шукання і відкриття суттєво нового, тобто опосередкованого узагальненого відображення діяльності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі" [23].

У педагогічній енциклопедії під мисленням розуміється "процес пізнавальної активності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням предметів і явищ дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах" [40, 11].

Таким чином, мислення – це вищий, найбільш узагальнюючий і опосередкований процес відображення в людській свідомості дійсності, що встановлює зв'язки і відносини між пізнаваними об'єктами, які розкривають їх властивості і суть.

В процесі мислення при взаємодії зовнішніх і внутрішніх подразників в корі головного мозку починають збуджуватися і функціонувати тимчасові нервові зв'язки, які є фізіологічними механізмами процесу мислення. Головною особливістю людського мислення є те, що воно здатне виявляти не тільки випадкові, одиничні, але й суттєві, необхідні зв'язки, засновані на реальних залежностях, відокремивши їх від випадкових збігів. Всяке мислення людини здійснюється в узагальненнях, йдучи від одиничного до загального і від загального до одиничного [7, 115-117].

Найповніше мислення як процес виступає при рішенні людиною будь-якого завдання. Цей шлях рішення можна розділити на чотири фази:

Успіх завдання залежить від того, наскільки правильно здійснюються розумові операції, як використовуються різні форми і види мислення [13, 228].

Підсумовуючи все вищесказане, слід підкреслити, що мислення є діяльністю, що спирається на систему понять і направлена на вирішення задач, які підлягають меті і враховує умови, в яких завдання здійснюється. Для успішного виконання завдання необхідно постійно утримувати цю мету, здійснювати програму операцій, звіряти хід виконання з очікуваним результатом. На основі цього звіряння відбувається корекція неправильних ходів.

1.2. Види мислення, розумові операції, якості розуму

З аналізу робіт Л.М. Веккера [6], Л.С. Виготського [10], С.Л. Рубінштейна [33], Д.Б. Ельконіна [39], Р.С. Нємова [25] та ін., а також матеріалів з сайтів Усесвітньої мережі Інтернет [23], присвячених даній проблемі, витікає, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

1) генезис розвитку;

2) характер вирішуваних задач;

3) ступінь розгорнення;

4) ступені новизни й оригінальності;

5) засоби мислення;

6) функції мислення і т.д. [23] (рис. 1.1)

Рис. 1.. Схема сучасної класифікації видів мислення за різними підставами

1. За генезисом розвитку розрізняють мислення (рис. 1.2):

Наочно-дієве мислення – вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

Рис. 1.. Схема класифікації видів мислення за генезисом розвитку

Наочно-образне мислення – вид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення – вид мислення, здійснюваного за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернене) мислення – вид мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і абстрактно-логічне мислення є послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі [34, 120-122].

2. За характером вирішуваних задач розрізняють мислення:

Теоретичне мислення – мислення на основі теоретичних міркувань і висновків. Практичне мислення – мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних задач.

Теоретичне мислення – це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення – розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми [34, 123].

3. За ступенем розгорнення розрізняють мислення:

Дискурсивне (аналітичне) мислення – мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення – мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни й оригінальності розрізняють мислення:

Репродуктивне мислення – мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел. Продуктивне мислення – мислення на основі творчої уяви [34, 123-125].

5. За засобами мислення розрізняють мислення:

Наочне мислення – мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення – мислення, що оперує відверненими знаковими структурами.

Встановлено, що для повноцінної розумової роботи одним людям необхідно бачити або уявляти предмети, інші вважають за краще оперувати відверненими знаковими структурами.

6. За функціями розрізняють мислення:

Критичне мислення направлене на виявлення недоліків у думках інших лю-дей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генера-цією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок [34, 125_].

До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння,