Молодший шкільний вік містить е собі, як відзначає Р.С. Нємов, значний потенціал розумового розвитку дітей, але точно визначити його поки що не представляється можливим. Різні рішення цього питання, пропоновані вченими педагогами і практиками-викладачами, майже завжди пов'язані з досвідом застосування певних методів навчання і діагностики можливостей дитини, і не можна заздалегідь сказати, в змозі чи не в змозі будуть діти засвоювати складнішу програму, якщо використовувати досконалі засоби навчання і способи діагностики навченості.

За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес у розумовому розвитку дітей буває досить помітним. Від домінування наочно-дієвого і елементарно образного мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логікою роздуму школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок цього віку пов'язаний, якщо користуватися термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням доопераціонального мислення, а кінець – з переважанням операціонального мислення в поняттях.

Комплексний розвиток дитячого мислення в молодшому шкільному віці йде в декількох різних напрямках: засвоєння та активне використання мови як засобу мислення; поєднання і взаємозбагачуючий вплив один на одного всіх видів мислення: наочно-дієвого, наочно-образного і словесно-логічного; виділення, відособлення і відносно незалежний розвиток в інтелектуальному процесі двох фаз: підготовчої і виконавчої. На підготовчій фазі рішення задачі здійснюється аналіз її умов і виробляється план, а на виконавчій фазі цей план реалізується практично. Отриманий результат потім співвідноситься з умовами і проблемою. До всього сказаного слід додати вміння міркувати логічно і користуватися поняттями [26, 131].

Перший з названих напрямків пов'язаний з формуванням мови у дітей, з активним її використанням при вирішенні різноманітних задач. Розвиток у цьому напрямі йде успішно, якщо дитину навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки і називати отриманий результат.

Другий напрям у розвитку успішно реалізується, якщо дітям даються завдання, що вимагають для вирішення одночасно і розвинених практичних дій, і вміння оперувати образами, і здатності користуватися поняттями, вести міркування на рівні логічних абстракцій.

Якщо будь-який з цих аспектів представлений слабо, то інтелектуальний розвиток дитини йде як односторонній процес. При домінуванні практичних дій переважно розвивається наочно-дієве мислення, але може відставати образне і словесно-логічне. Коли переважає образне мислення, то можна виявити затримки в розвитку практичного і теоретичного інтелекту. При особливій увазі тільки до вміння міркувати вголос у дітей нерідко спостерігається відставання в практичному мисленні і бідність образного світу. Все це, кінець кінцем, може стримувати загальний інтелектуальний прогрес дитини [26, 131-132].

Таким чином, з вищесказаного видно, що мислення молодшого школяра формується в процесі навчання, тобто в процесі надбання дітьми певних знань.

Узагальнюючи все вищенаведене, слід зазначити, що початкове навчання використовує ту форму мислення, яка виникла ще у дітей-дошкільників. Більшість дитячих психологів називають основним видом мислення в молодшому шкільному віці наочно-образне. До кінця навчання в початковій школі відбувається перехід від наочно-образного мислення до словесно-логічного. Цей перехід здійснюється за рахунок процесу навчання, тобто в процесі надбання дітьми певних знань.

1.4. Вплив навчання на розвиток мислення учнів молодших класів

Про провідну роль навчання в розумовому розвитку свідчить і феномен "зони найближчого розвитку", відкритий Л.С. Виготським. "Навчання тільки тоді добре, – писав Л.С. Виготський, – коли воно йде попереду розвитку". Як пише, Л.С. Виготський, "зона найближчого розвитку визначає функції, недозрілі ще, але такі, що перебувають у зоні дозрівання. Рівень актуального розвитку характеризує успіхи розвитку, підсумки розвитку на вчорашній день, а зона найближчого розвитку характеризує розумовий розвиток на завтрашній день". [10, 672].

Відомий педагог П.П. Блонський відзначав зв'язок розвитку мислення з тими знаннями, які дитина отримує в процесі навчання. Він вважав, що "...мислення розвивається на основі засвоєних знань, і якщо немає останніх, то й немає основи для розвитку мислення, і останнє не може дозріти повною мірою" [4, 82].

Використовуючи ту форму мислення, яка виникла ще у дітей-дошкільників, мислення дітей молодшого шкільного віку, проте, вже значно відрізняється: так, якщо для мислення дошкільника характерна така якість, як мимовільність, мала керованість і в постановці розумового завдання, і в його рішенні, вони частіше і легше замислюються над тим, що їм цікаво, що їх захоплює, то молодші школярі в результаті навчання в школі, коли необхідно регулярно виконувати завдання в обов'язковому порядку, навчаються управляти своїм мисленням, думати тоді, коли треба.

Багато в чому формуванню такого довільного, керованого мислення сприяє вказівка вчителя на уроці, що спонукає дітей до роздуму [10, 86].

При спілкуванні в початкових класах у дітей формується