Поняття "особа" визначають по-різному Олпорт (1949), наприклад, наводить 50 різних визначень особистості. Під терміном "особистість" найчастіше розуміють сукупність психологічних якостей, яка характеризує кожну окрему людину і визначається як природними даними, так і соціальними умовами життя та розвитку.

Численні і завжди різні прояви особистості зумовлені її структурою. Ця структура є надзвичайно багатою та складною і має безліч якісно різних проявів. Тому доцільно виявити хоч би деякі, основні її параметри і саме по відношенню до них аналізувати проблему психологічної діагностики. Лише такий підхід може стати посильним завданням для аналізу, обмеженого конкретною практичною метою.

У структурі особистості можна виділити такі параметри, або риси, які є системоутворюючими, або інтегральними, тобто самі включають більш приватні, значущі особові властивості. До таких системоутворюючих рис особистості різні автори найчастіше відносять [15]:

1) мотивацію;

2) самосвідомість;

3) міжособистісні відносини (сукупність особових якостей, що визначають поведінку, положення (статус) і самопочуття індивіда в системі відносин).

1.2 Психологічні принципи і методи діагностики мотивації

У структурі особистості мотивація займає особливе місце і є основним поняттям, використовуваним для пояснення рушійних сил поведінки та діяльності людини. Теоретична визначеність і однозначність поглядів на явища мотивації ще далекі від свого завершення Це, зокрема, відображається і в багатозначності визначень основних понять цієї області психології, таких, як мотив, потреба, мотивація.

У вітчизняній літературі мотив розуміється і як усвідомлена потреба (А.Г. Ковальов, 1965), і як предмет потреби (А.Н. Леонтьєв, 1975), і ототожнюється з потребою (П.С. Симонов, 1981)

У змісті мотиву можна виділити як специфічне, індивідуально-неповторне, визначуване конкретною ситуацією, так і стійке, для якого даний конкретний предмет або явище не більше, ніж одна з можливих форм втілення. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, скільки особистість, яка відчуває цю потребу. На думку С.Л. Рубінштейна (1973), "властивості характеру – це, кінець кінцем, і є тенденція, спонука, мотив, що закономірно з'являється у даної людини за однорідних умов". Рубінштейн мав тут на увазі саме узагальнений зміст мотиву.

Мотивація не тільки визначає (детермінує) діяльність людини, але й буквально пронизує всі сфери психічної діяльності. X. Хекхаузен (1986) розрізняє мотив і мотивацію таким чином. Поняття "мотив" включає, на його думку, такі поняття, як потреба, спонука, ваблення, схильність, прагнення і т.д. Мотив задається цільовим станом відношення "індивід-середовище". Існує стільки різних мотивів, скільки існує різновидів або класів відносин "індивід-середовище". Мотиви формуються в процесі індивідуального розвитку як відносно стійкі оцінні відносини людини до навколишнього середовища. Люди розрізняються за індивідуальними проявами (характером і силою) тих або інших мотивів. У різних людей можливі різні супідрядні групи (ієрархії) мотивів. Поведінка людини в певний момент мотивується не будь-якими або всіма можливими мотивами, а тим з найвищих мотивів, який за даних умов більше за всіх пов'язаний з можливістю досягнення мети (дійовий мотив). Мотив залишається дійовим, тобто бере участь у мотивації поведінки до тих пір, поки або не досягнута мета, або умови, що змінилися, не зроблять інший мотив більш насущним для даної людини [15].

На відміну від мотиву, мотивація визначається у X. Хекхаузена як спонука до дії певним мотивом. Мотивація розуміється як процес вибору з різних можливих дій, як процес, що регулює і направляє дію на досягнення специфічних для даного мотиву станів і підтримує цю спрямованість.

"Опитувальник для вимірювання афілятивної тенденції і чутливості до відкидання" (A. Mehrabian, 1970) вимірює два узагальнені мотиви: прагнення до прийняття (у автора називається афілятивною тенденцією) і страх відторгнення (чутливість до відторгнення). Опитувальник складається з двох шкал. Перша шкала містить 26 пунктів, а друга – 24 пункти. Шкали оцінюють, на думку автора, в першому випадку загальні позитивні очікування людини при встановленні міжособистісного контакту, а в другому відповідно – негативні очікування. Надійність першої шкали рівна 0,89, а другий – 0,92

Опитувальник для вимірювання мотивації досягнення (РАМ) того ж автора має дві форми: для чоловіків і для жінок (A. Mehrabian, 1969). Опитувальник побудований на основі теорії мотивації досягнення Дж. Аткінсона. При підборі пунктів тесту враховувалися індивідуальні відмінності людей з мотивом прагнення до успіху й уникнення невдачі в поведінці, визначуваній мотивацією досягнення. Розглядалися особливості рівня домагань, емоційна реакція на успіх і невдачу, відмінності в орієнтації на майбутнє, чинник залежності-незалежності в міжособистісних відносинах. При конструюванні тесту був використаний метод факторного аналізу, і в остаточному варіанті обидві шкали містять по 26 пунктів. Ця методика дуже популярна в різних країнах і особливо часто використовується при дослідженні пізнавальних компонентів мотивації досягнення.

Проектні методи. Ці методи побудовані на аналізі продуктів уяви і фантазії. Вони засновані на уявленнях З. Фрейда про механізм проекції, а також на численних дослідженнях впливу мотивації на уяву і перцепцію. Проектні методи використовуються для діагностики глибинних мотиваційних утворень, особливо неусвідомлюваних мотивів. Ці методи спочатку виникли в умовах клініки, але надалі стали інтенсивно використовуватися і в експериментальній психології.

Проектні методики різноманітні. У нас одна з модифікацій, найчастіше використовувана для виявлення мотивації, ТАТ була створена Е.Т. Соколовою (1982) для діагностики мотивації підлітка. Стимульний матеріал методики включає 20 сюжетних таблиць, які пред'являються індивідуально в 2 сеанси по 10 таблиць. Тест виявляє потребу в емоційних контактах, в покорі, уникненні покарання, агресії. З метою апробації методики був