особистості в цілому запропонована Е. Еріксоном (Е. Erikson, 1967). Концепція рівневої будови самосвідомості, заснована на урахуванні активності людини, в рамках якої формується і діє її самосвідомість, була сформульована В.В. Століним (1985). Стисло суть концепції рівневої будови самосвідомості полягає в наступному:
На рівні організму активність суб'єкта визначена системою "організм-середовище", має руховий характер і викликається потребами в самозбереженні, нормальному функціонуванні, фізичному благополуччі організму. На рівні організму формується самопочуття суб'єкта як підсумок процесів, що відображають стан внутрішніх органів, м'язів, активації організму в цілому. Це самопочуття є біологічний аналог самоставлення, що відображає ступінь задоволеності потреб організму в благополуччі, цілісності, функціональному стані.
На рівні соціального індивіда активність підпорядкована іншій потребі – потреби в приналежності людини до спільності, у визнанні її цією спільністю. Ця активність регулюється соціальними нормами, правилами, звичаями, статутами, приписами, які засвоюються індивідом. Життєва важливість для суб'єкта бути прийнятим іншими людьми відображається в самоставленні, яке є перенесення всередину ставлення інших, прийняття іншими або відкидання ними.
На рівні особистості активність суб'єкта викликається перш за все потребою в самореалізації – в праці, любові, спорті і т.д. – і реалізується за допомогою орієнтації на свої власні здібності, можливості, мотиви. Основою самоставлення тут стає потреба в самоактуалізації; власне Я, власні риси та якості оцінюються у відношенні до мотивів, що виражають потребу в самореалізації і розглядаються як її умова.
Важливою інтегральною характеристикою в структурі самосвідомості є Я-концепція. Р. Берне (1986) розглядає Я-концепцію як сукупність установок, направлених на самого себе. У цих установках виділяються три компоненти:
образ – уявлення індивіда про самого себе;
самооцінка – афектна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або засудженням;
потенційна поведінкова реакція, тобто конкретні дії, які можуть бути викликані Я-образом і самооцінкою [5].
Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні відносини і безліч інших особових проявів. Я-концепція формується під впливом різних зовнішніх впливів, які відчуває людина. Особливо важливими є для неї контакти із значущими іншими, які, по суті, і визначають уявлення людини про саму себе.
В області психодіагностики самосвідомості використовуються основні традиційні класи методик, які щойно розробляються: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів, ідеографічні методики типу репертуарних ґрат, проектна техніка та ін. У відповідному керівництві А. Анастазі [2] анотуються як найбільш упоживані чотири діагностичні методики для діагностики самосвідомості: контрольний список прикметників Р. Гоха; Q_класифікація В. Стефенсона; семантичний диференціал Ч. Осгуда; тест ролевих конструктів Р. Келлі.
СТАНДАРТИЗОВАНІ САМОЗВІТИ
До цього типу методик психодіагностичного дослідження самосвідомості відносяться перш за все тести-опитувальники, що складаються з більш-менш розгорнених тверджень, що стосуються ставлення випробовуваного до самого себе в різних життєвих сферах; почуттів, думок щодо тих або інших подій або обставин у житті суб'єкта; поведінкових проявів; взаємостосунків з іншими людьми. Спосіб відповіді широко варіюється в різних опитувальниках: використовуються дво-, три-, чотири-, п'яти- і семиальтернативний вибір, вербальна або невербальна згода.
Наведемо приклади.
Шкала Я-концепція Теннессі (1965) – опитувальник, призначений для підлітків (з 12 років) і дорослих. Містить 90 пунктів на аналіз Я-концепції і 10 пунктів шкали брехні. Використовується п'ятикрокова шкала відповідей від "повністю згоден" до "абсолютно не згоден". Пункти опитувальника відбиралися за допомогою експертів відносно кожного твердження до визначених рядка і стовпця. За рядками були представлені: 1) самокритичність; 2) самозадоволеність; 3) особистісне Я; 4) сімейне Я; 5) соціальне Я.
Як показує опис опитувальника, з його допомогою можна виявити глобальне самоставлення (самозадоволеність): специфічні форми самоставлення до свого тіла, до себе як моральному суб'єкту, до себе як до члена сім'ї і т.д. Опитувальник також дозволяє дати диференційований висновок про самоставлення, на відміну від змістовного аспекту Я-концепциі.
Шкала дитячої Я-концепції Пірса-Харріса (1964) – популярний у США опитувальник, складений із 80 простих тверджень щодо свого Я або тих або інших ситуацій і обставин, пов'язаних з самоставленням. Призначений для дітей у віці від 8 до 16 років. Пункти опитувальника засновані на колекції дитячих тверджень відносно того, що дітям в собі подобається, а що не подобається. До опитувальника увійшли пункти, що розрізняють випробовуваних з високим і низьким сумарним балом, на які, принаймні, 50% випробовуваних з високим сумарним балом відповідали в очікуваному напрямі і співвідношення відповідей "так" – "ні" за якими не перевищувало 90 до 10. Опитувальник містить рівне число позитивних і негативних формулювань. Перші 15 затверджень опитувальника приведені нижче [15].
Мої товариші сміються наді мною.
Я щаслива людина.
Мені важко займатися.
Я завжди сумний.
Я розумний.
Я сором'язливий.
Я нервую, коли мене викликають до дошки.
Моя зовнішність дратує мене.
Коли я виросту, я буду значною людиною.
Я хвилююся, коли у мене контрольна в школі.
Я непопулярний.
У школі я добре поводжуся.
Коли що-небудь не так, то це моя провина.
Я приношу неприємності моїй сім'ї.
Я сильний.
Шкала володіє задовільною одномоментною (від 0,78 до 0,93) і ретестовою (0,77) надійністю.
Не дивлячись на методологічну критику подібних опитувальників, вони залишаються основним інструментом в дослідженнях Я-концепції, постійно створюються нові опитувальники для специфічних цілей і популяцій.
Шкальна техніка, прикладом якої є семантичний диференціал, також застосовується при аналізі Я-концепції і перш за все самоставлення. Існує вітчизняна література, присвячена теорії і методу Ч. Осгуда (В.Ф. Петренко, 1983). Розроблений вітчизняний варіант семантичного диференціала стосовно завдань психодіагностики в психіатричній клініці (Е.Ф. Бажин, Е.А. Голінкіна, A.M. Еткінд, 1983).
НЕСТАНДАРТИЗОВАНІ САМОЗВІТИ
Оскільки Я-концепція так чи інакше виявляється в будь-якому розгорненому