Потреби молодшого школяра.

Спрямованість особистості молодшого школяра виражається в його потребах і мотивах.

У молодшого школяра є цілий ряд потреб, які були характерні і для дошкільника. У нього по-колишньому сильна потреба в ігровій діяльності, проте зміст гри змінюється. Молодший школяр продовжує грати в школу, у вчителя. Але тепер, граючи, він може годинами писати, вирішувати, читати, малювати, співати і т.д. Це важливо враховувати при організації учбової діяльності, перетворюючи її формою іноді в захоплюючий ігровий процес.

Як і у дошкільника, в молодшого школяра сильна потреба в рухах. Він не може довго сидіти на уроці нерухомо. Особливо яскраво така потреба виявляється на перервах. Саме тому необхідно надавати дітям можливість більше рухатися.

Як для дошкільника, так і для молодшого школяра дуже характерна потреба в зовнішніх враженнях. Згодом вона перетвориться в пізнавальні потреби. Першокласника в першу чергу приваблює зовнішня сторона предметів, явищ, подій. Він, наприклад, з величезним бажанням прагне виконати різні громадські доручення. Але поки інтерес до них тільки зовнішній: до санітарної сумки, наприклад, до пов'язки з червоним хрестом і т.п. Виконуючи доручення, учень проявляє максимум активності до тих пір, поки не зникне відчуття новизни [17].

З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: точно виконувати вимоги вчителя, успішно опановувати новими знаннями, навиками, вміннями, приходити в школу з виконаними завданнями; потреба в хорошій відмітці, в схваленні і контролі його дій зі сторони дорослих, особливо вчителя; потреба бути кращим, улюбленішим учнем, потреба в постійному спілкуванні з вчителем, з товаришами по класу, прагнення виконувати певну суспільну роль (бути старостою і т. д.) і багато інших.

1.1.2. Самосвідомість і самооцінка в молодшому шкільному віці

Поняття про внутрішню позицію школяра.

Певний рівень розвитку самосвідомості в дошкільному віці – один з показників готовності дитини до навчання в школі. Дошкільник усвідомлює себе не ізольованим, а таким, що перебуває в системі людських відносин, тобто у нього з'являється переживання себе як істоти соціальної. Цей рівень розвитку самосвідомості безпосередньо пов'язаний з виникненням особливого особового новоутворення – внутрішньої позиції школяра (Л.І. Божович) [8]. Прагнення до позиції школяра характеризує особистість дитини в цілому, визначаючи її поведінку, діяльність і систему відносин до дійсності і самого себе.

На порозі шкільного життя у дошкільника виникає прагнення задовольнити свої збільшені потреби не в ігровому, уявному, а в реальному плані. Таким реальним планом для нього стає навчання в школі.

Розвиток самопізнання молодших школярів.

Самопізнання дитини здійснюється в учбовій діяльності, яка, на відміну від ігрової, є цілеспрямованою, результативною, обов'язковою, довільною. Вона оцінюється оточуючими і тому визначає положення школяра серед них, від чого залежить і його внутрішня позиція, і його самопочуття, емоційне благополуччя. Тепер, уже в учбовій діяльності, дитина пізнає себе, у неї складаються уявлення про себе, самооцінка, формуються навики самоконтролю, навики саморегуляції.

Уявлення про себе – основа самооцінки молодших школярів. Дослідження показали, що уявлення про себе тісно пов'язані з відношенням до себе, тобто з самооцінкою. Було виявлено три групи дітей за ступенем сформованості у них уявлень про себе.

До першої групи відносяться учні, в яких уявлення про себе відносно адекватне і стійке. До змісту уявлень входить багато чого, а головне, складні і узагальнені якості особистості. Діти цієї групи характеризуються вмінням аналізувати свої вчинки, вичленяти їх мотив, думати про себе. В діяльності ці діти більше орієнтуються на знання про себе, ніж на оцінку дорослих, і швидко набувають навиків самоконтролю.

Друга група учнів характеризується тим, що уявлення її членів про себе неадекватні і нестійкі. У них немає достатнього вміння виділяти суттєві якості у себе, аналізувати свої вчинки. Число усвідомлюваних ними власних якостей мале. Лише в деяких ситуаціях діти цієї групи можуть оцінювати себе адекватно. Крім того, вони вимагають особливого керівництва по формуванню навиків самоконтролю [17].

Для третьої групи учнів характерно те, що їх уявлення про себе містять характеристики, дані їм іншими, особливо дорослими. У них немає прагнення заглянути в свій внутрішній світ, їх уявлення про себе нестійкі, самооцінка неадекватна, тобто ці діти мають низький рівень розвитку уявлень про себе. Недостатні знання самих себе приводять цих дітей до невміння орієнтуватися в практичній діяльності на свої об'єктивні можливості і сили.

Особливості самооцінки молодших школярів.

Дослідження показали, що у молодших школярів виявляються всі види самооцінок: адекватна стійка, завищена стійка, нестійка у бік неадекватного завищення або заниження. Причому від класу до класу зростає вміння правильно оцінювати себе, свої можливості і в той же час знижується тенденція переоцінювати себе.

Стійка занижена самооцінка виявляється вкрай рідко. Все це говорить про те, що самооцінка молодшого школяра динамічна і в той же час має тенденцію до стійкості, переходить надалі у внутрішню позицію особистості, стає мотивом поведінки, впливає на формування певних якостей особистості.

Так, діти, що мають адекватну самооцінку, активні, бадьорі, меткі, товариські, володіють почуттям гумору. Вони звичайно з цікавістю і самостійно шукають помилки в своїх роботах, вибирають завдання, відповідні своїм можливостям. Після успіху в рішенні задачі вибирають таку ж або важчу. Після невдачі перевіряють себе або беруть завдання менш важке. Їх прогнози на своє майбутнє до кінця молодшого шкільного віку стають все більш обґрунтованими і менш категоричними.

Діти з високою адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до