Таким чином, "одним з головних завдань вчителя початкової школи є виховання потреби в красивому, яка багато в чому визначає весь лад духовного життя дитини, її взаємостосунки в колективі. Потреба в красивому затверджує моральну красу" [37, 172].

Вирішення внутрішніх протиріч як механізм розвитку відчуттів.

Розвиток відчуттів молодшого школяра є найважливішою умовою всебічного розвитку особистості, але "гармонійний розвиток особистості зовсім не означає, що в емоційному світі дитини панує спокій, що в особистості школяра не виникатимуть ніякі конфлікти. Наприклад, конфлікт між прагненням до задоволення і почуттям обов'язку; між особистими прихильностями і суспільними вимогами, між особистою симпатією і відчуттям справедливості і т.д. Погано, якщо такі конфлікти не виникатимуть у внутрішньому світі школяра і все у нього проходитиме без боротьби, без внутрішніх суперечностей" [25].

Наявність таких суперечностей і їх продуктивне вирішення вчителем або вихователями на користь розвитку позитивних відчуттів і буде процесом формування відчуттів як особових рис учнів, властивих духовній зовнішності сучасної людини.

1.1.4. Особливості волі молодшого школяра

Особливості вольових дій молодшого школяра.

Як відомо, воля виявляється в умінні здійснювати дії або стримувати їх, долаючи зовнішні або внутрішні перешкоди.

В молодшому шкільному віці у вольових вчинках велику роль грають відчуття, які нерідко стають мотивами поведінки. Розвиток волі і відчуттів на цьому етапі проходить в постійній взаємодії. В одних випадках відчуття сприяють розвитку волі, в інших – гальмують. Так, бурхливий розвиток етичних відчуттів під впливом шкільного колективу (почуття обов'язку, товариства та ін.) стає до III класу мотивом вольових вчинків учнів. Спочатку ці емоційні спонуки визначаються особистими мотивами. Учень I-II класу на питання, чому він не пішов гуляти, відповідає так: "Мама лаятиметься", "Боюся, завтра "двійку" отримаю", "Цікаве оповідання читала" і т.д. До III класу відчуття стають більш соціальними: "Треба вивчити урок, а то схоплю "двійку", товаришів підведу".

Зі вступом до школи на дитину діє велика кількість різноманітних сильних подразників. В процесі учбової діяльності вона повинна вміти зосередитися і під керівництвом учителя усвідомлено вибрати головне, суттєве для своєї діяльності.

Дуже важлива для молодшого школяра при цьому доступність цілей. Вирішуване завдання часто визначається не тільки тим, якою мірою він володіє засобами для його вирішення, але й тим, наскільки йому видна мета. Тому дитині небайдуже, де початок і кінець завдання. Відвертість цілей найбільшою мірою забезпечується таким обмеженням об'єму роботи, який створює можливість огляду всього шляху до мети. Позначення яких-небудь віх на цьому шляху, вказівка кінцевої мети за наявності проміжних віх і чітке визначення окремих кроків до рішення є необхідними умовами додання діяльності школяра цілеспрямованості. І навпаки, розмитість меж бачення, неокресленість завдання стає перешкодою для його вирішення [17].

Самостійність.

Дуже важливою вольовою якістю, необхідною для учбової діяльності, є самостійність.

Чим менші школярі, тим слабкіше їх уміння діяти самостійно. Вони не здатні управляти собою, тому наслідують іншим. Так, якщо діти вишикувані в шеренгу і одного з них попросили вийти вперед з шеренги, то виходять всі; на підтвердження правила наводять ті ж приклади, які вже були приведені іншими, і т.д. В деяких випадках відсутність самостійності і критичності приводить до підвищеної навіюваності: діти наслідують і хороше і погане. Тому дуже важливо, щоб приклади поведінки вчителя і навколишніх людей були позитивними.

Молодший школяр відрізняється великою довірливістю. Вчителю він вірить безмежно. Слово вчителя – закон. Таку довіру треба виправдовувати, вчитель повинен бути виключно вимогливим до себе.

Керівна роль у формуванні правильної поведінки школярів належить дорослим (вчителю, батькам, старшим товаришам) Проте це керівництво не повинно ущемляти самостійності дітей, бо зайва опіка, виконання роботи за них, підказуючі питання та інші подібні дії старших формують риси пасивності у молодшого школяра.

Звернемося до прикладу. У сім'ї ростуть два брати, різниця між ними в два роки. Старшого з перших днів навчання в школі постійно опікали батьки "Що тобі задали на завтра в школі. Ти не забув вирішити завдання. Повтори ще раз вірш. Давай зберемо книги і зошити разом, а то забудеш що-небудь. Підеш в басейн, візьми згорток, який я тобі приготувала" і т.д.

Така опіка затримувала розвиток волі і, більше того, стимулювала безвілля. Молодшому брату із-за інших умов, що склалися в сім'ї, була надана більша самостійність, його контролювали, але не опікали, і вже до II класу він не тільки самостійно готував уроки, сам збирався в школу, напередодні продумував, що треба взяти з собою, намічав план своїх дій, але й почав контролювати старшого брата.

Великі можливості для розвитку самостійності учнів має вчитель на уроці і в позаурочній роботі Громадські доручення, допомога товаришам – все це слід організувати так, щоб не підміняти ініціативу дітей, а дати школярам можливість проявити свою винахідливість, самостійність.

Стриманість.

Інша важлива вольова якість молодшого школяра – стриманість. Виявляється ця риса спочатку в умінні підкорятися вимогам дорослих, часом малюки порушують правила поведінки частіше тому, що не вміють стримувати себе і не мають відповідних звичок.