Приблизно те ж саме доводиться робити психологу, якщо він виступає в ролі діагноста і, поставивши свій, психологічний, діагноз стану клієнта, займається консультуванням або корекцією.

Ряд професій пред'являє особливі вимоги до психології і поведінки людини. Тут також необхідна точна діагностика різноманітних психологічних і поведінкових якостей, що визначають професійну придатність людини. Застосування психодіагностичних методів у даному випадку пов'язано з професійним відбором і професійною підготовкою людей.

В світі налічується більше тисячі методів психодіагностики, і розібратися в них, не маючи в якості орієнтира деяку схему, практично неможливо. Таку, найзагальнішу, схему класифікації психодіагностичних методів можна запропонувати, і виглядає вона таким чином:

1. Методи психодіагностики на основі спостереження.

2. Опитові психодіагностичні методи.

3. Об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи облік і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її праці.

4. Експериментальні методи психодіагностики [16, 29].

Перша група методів – діагностика на основі спостереження – обов'язково передбачає введення спостереження і переважне використання його результатів для психодіагностичних висновків. У процедуру спостереження в цьому випадку вводяться стандартні схеми і умови, які точно визначають, що спостерігати, як спостерігати, яким чином фіксувати результати спостереження, як їх оцінювати, інтерпретувати і робити на їх основі висновки. Спостереження, що відповідає всім перерахованим психодіагностичним вимогам, носить назву стандартизованого спостереження.

Методи психодіагностики через процедуру опитування засновані на допущенні про те, що потрібні відомості про психологічні особливості людини можна отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних питань.

Є декілька різновидів цієї групи методів: анкета, опитувальник, інтерв'ю. Анкетою називається такий метод, при якому випробовуваний не тільки відповідає на ряд питань, але й повідомляє деякі соціально-демографічні дані про себе, наприклад свій вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посаду, сімейний стан і т.п. Опитувальником називають метод, у якому випробовуваному задають ряд письмових питань. Такі питання звичайно бувають двох типів: закриті і відкриті [20].

Закритими називають питання, що передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей, з числа яких випробовуваний повинен вибрати ту, яка понад усе підходить йому і відповідає його думці. Приклади подібних відповідей на стандартні питання: "так", "ні", "не знаю", "згоден", "не згоден", "важко сказати".

Відкритими називають такі питання, які передбачають відповідь, що дається у відносно вільній формі, що обирається довільно самим випробовуваним. Відповіді на такі питання на відміну від закритих звичайно піддаються якісному, а не кількісному аналізу.

Питання психодіагностичного опитувальника, крім того, можуть бути прямими і непрямими. Прямими називаються такі питання, відповідаючи на які випробовуваний сам характеризує і безпосередньо оцінює присутність, відсутність або ступінь вираженості у себе тієї або іншої психологічної якості. Непрямими іменуються питання, у відповідях на які не міститься прямих оцінок випробовуваним властивості, що вивчається, але за якими проте побічно можна судити про рівень його психологічного розвитку.

Наведемо приклади відкритих, закритих, прямих і непрямих питань, призначених для діагностики такої якості особистості, як тривожність (занепокоєння, заклопотаність, переживання):

1. Відкрите питання на тривожність: "Розкажіть що-небудь про ситуації, в яких ви відчуваєте підвищений стан тривоги".

2. Закрите питання на тривожність: "Чи часто ви відчуваєте стан тривоги? Виберіть і відзначте одну з пропонованих відповідей: "так", "ні", "іноді", "не знаю".

3. Пряме питання на тривожність: "Чи є у вас така якість особистості, як тривожність?"

4. Непряме питання на тривожність: "Чи виникає у вас стан занепокоєння під час іспитів?" [16, 32].

Крім письмових опитувань, про які йшла мова, є усні опитування. Один з них називається інтерв'ю. Психолог сам задає випробовуваному питання і сам же записує відповіді на них. Ці питання наперед визначені і можуть бути тих же типів, що й при письмовому опиті.

Одним з методів психодіагностики через аналіз результатів діяльності є контент-аналіз, при якому змістовному аналізу за наперед заданою схемою піддаються письмові тексти випробовуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Завдання контент-аналізу полягає в тому, щоб виявити і оцінити психологічні характеристики людини, які виявляються в тому, що вона робить, зокрема, в продуктах її письмової творчості.

Особливість експерименту як методу психодіагностики полягає в тому, що для оцінки якої-небудь властивості випробовуваного ставиться і проводиться спеціальний психодіагностичний експеримент. Процедура такого експерименту включає створення деякої штучної ситуації, стимулюючої прояв досліджуваної якості у випробовуваного, а також стандартну методику фіксації і оцінки ступеня розвиненості даної якості. В результаті організації і проведення психодіагностичного експерименту дослідник отримує оцінки, що цікавлять його, через спеціальним чином організоване спостереження за поведінкою випробовуваного в експериментальній ситуації.

Допустимо, що дослідника цікавить оцінка такої якості особистості, як "тривожність". Діагностичний експеримент, націлений на точну, життєво реальну оцінку цієї якості, міг би виглядати таким чином. Випробовуваного поміщають в ситуацію, пов'язану з проходженням екзаменаційних випробувань або з необхідністю виконати яку-небудь складну роботу в умовах дефіциту часу і строгої оцінки її результатів.

Тоді як випробовуваний виконуватиме завдання, за ним можна спостерігати і фіксувати різні ознаки високотривожної поведінки. Якщо таких ознак опиниться достатньо багато, то можна буде зробити висновок про те, що властивість особистості, що вивчається, розвинена у даного випробовуваного достатньо сильно. Якщо подібних ознак не буде зовсім, то можна буде зробити висновок, що тривожність у випробовуваного відсутня.