Для того, щоб психолого-педагогічний експеримент був достатньо надійним засобом дослідження і дозволяв отримувати цілком достовірні результати, яким можна довіряти і на основі яких можна робити правильні практичні висновки, необхідно, щоб використовувані в ньому психодіагностичні методи були науково обґрунтованими. Такими вважають методи, що відповідають наступним вимогам: валідність, надійність, однозначність і точність. Розглянемо кожну з цих вимог окремо.

Термін "валідність" – євромовного походження. Він буквально означає: "повноцінний", "придатний", "відповідний". Характеристика психодіагностичної методики як валідної свідчить про її відповідність і придатність для оцінювання саме тієї психологічної якості, для якої вона призначається.

Характеристика валідності методики включає не тільки відомості про те, що дана методика насправді вимірює, але також інформацію про умови, про сферу її застосування.

Є декілька різновидів валідності, кожну з яких слід розглядати і оцінювати окремо, коли стоїть питання про з'ясування валідності психодіагностичної методики. Валідність може бути теоретичною і практичною (емпіричною), внутрішньою і зовнішньою.

Валідність теоретична визначається за відповідністю показників досліджуваної якості, що отримуються за допомогою даної методики, показникам, що отримуються за допомогою інших методик – таких, з показниками яких повинна існувати теоретично обґрунтована залежність. Теоретичну валідність перевіряють за кореляціями показників однієї і тієї ж властивості, що отримуються за допомогою різних методик, які спираються або витікають з однієї і тієї ж теорії.

Валідність емпірична перевіряється за відповідністю діагностичних показників реальній поведінці, спостережуваним діям і реакціям випробовуваного. Якщо, наприклад, за допомогою деякої методики ми оцінюємо риси характеру у даного випробовуваного, то використовувана методика вважатиметься практично або емпірично валідною тоді, коли ми встановимо, що дана людина поводиться в житті саме так, як передбачає методика, тобто відповідно до рис характеру, що є у неї.

За критерієм емпіричної валідності методику перевіряють шляхом порівняння її показників з реальною життєвою поведінкою або результатами практичної діяльності людей.

Валідність внутрішня означає відповідність завдань, що містяться в методиці, субтестів, думок і т.п. загальній меті і задуму методики в цілому. Вона вважається внутрішньо невалідною або недостатньо внутрішньо валідною тоді, коли всі або частина включених до неї питань, завдань або субтестів вимірюють не те, що потрібно від даної методики.

Валідність зовнішня – це приблизно те ж саме, що й емпірична валідність, з тією лише різницею, що в даному випадку йдеться про зв'язок між показниками методики і найбільш важливими, ключовими зовнішніми ознаками, що відносяться до поведінки випробовуваного.

При створенні методики відразу оцінити її валідність важко. Звичайно валідність методики перевіряється й уточнюється в процесі її досить тривалого використання, тим більше що йдеться про перевірку щонайменше з чотирьох описаних вище сторін.

Окрім видів валідності, важливо знати критерії валідності. Це основні ознаки, за якими можна практично судити про те, є чи не є дана методика валідною. Такими критеріями можуть стати наступні:

1. Поведінкові показники – реакції, дії і вчинки випробовуваного в різних життєвих ситуаціях.

2. Досягнення випробовуваного в різних видах діяльності: учбовій, трудовій, творчій та інших.

3. Дані, що свідчать про виконання різних контрольних проб і завдань.

4. Дані, отримувані за допомогою інших методик, валідність або зв'я-зок яких на методику, що перевіряється, вважаються достовірно встановленою [16, ].

Надійність методики характеризує можливість отримання з її допомогою стійких показників (мається на увазі той ступінь стійкості, яка залежить від вимірювального інструменту, а не від випробовуваного, поведінки експериментатора чи змінної психологічної властивості).

Результати психологічного тестування залежать від безлічі важко контрольованих чинників: якості вимірювального інструменту, постійності релевантних характеристик ситуації психологічного тестування, правильності розуміння інструкції випробовуваним, поведінки експериментатора, актуального психологічного стану випробовуваного. Зміна будь-якого з цих чинників в ході психодіагностичного обстеження звичайно веде до зниження ступеня надійності вимірювань. Оскільки тримати всі ці чинники в незмінності завжди практично неможливо, то розраховувати на високу надійність будь-якої психодіагностичної методики не доводиться. Зі всіх цих чинників найбільш важливою є надійність самої методики, оскільки всі інші вносять набагато менший внесок в постійність одержуваних результатів.

Надійність психодіагностичної методики можна встановити двома способами: шляхом порівняння результатів, отримуваних за допомогою даної методики різними людьми, і шляхом порівняння результатів, отримуваних при застосуванні однієї і тієї ж методики в ідентичних умовах.

Точність методики відображає її здатність тонко реагувати на щонайменші зміни оцінюваної властивості, що відбуваються в ході психодіагностичного експерименту. Точність психологічної методики в певному значенні можна порівнювати з точністю технічних вимірювальних інструментів. Метр, наприклад, розділений тільки на сантиметри, грубіше вимірюватиме довжину, ніж лінійка, градуйована по міліметрах. У свою чергу мікрометр – прилад, що дозволяє оцінювати довжини, які відрізняються одна від одної на 0,001 мм, буде набагато точнішим вимірювальним інструментом, ніж шкільна лінійка.

Чим точніша психодіагностична методика, тим тонше з її допомогою можна оцінювати градації і виявляти відтінки вимірюваної якості. Проте в практичній психодіагностиці далеко не завжди потрібен дуже високий ступінь точності оцінок. Її необхідний практичний захід визначається завданням диференціації, або поділу випробовуваних на групи. Якщо, наприклад, всю досліджену вибірку випробовуваних потрібно розділити всього лише на дві підгрупи, то і точність використовуваної методики повинна відповідати саме цьому поділу, не більше. Якщо необхідно розділити випробовуваних на п'ять підгруп, то досить застосувати методику, що має вимірювальну шкалу, яка складається з п'яти пунктів, скажемо таку: "так", "швидше так, чим ні", "ні так, ні ні", "швидше ні, ніж так", "ні".

Однозначність методики характеризується тим, в якому ступені отримувані з