Курсова робота
«Психодіагностика мовленнєвого розвитку молодших школярів»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Особливості психодіагностики мовленнєвого розвитку молодших школярів.

1.1. Поняття про мову та її функції. Фізіологічні механізми мовної діяльності

1.2. Розвиток мови молодшого школяра.

1.2.1. Особливості письмової мови молодших школярів.

1.2.2. Розвиток фонетичної сторони мови.

1.2.3. Розвиток граматичної сторони мови.

1.2.4. Розвиток лексичної сторони мови.

1.2.5. Оволодіння мовною діяльністю в процесі навчання.

1.3. Діагностика мовного розвитку молодшого школяра.

1.5. Діагностика мовного розвитку дитини, усвідомленості сприйняття і використання нею мови.

Розділ 2. Дослідження мовленнєвого розвитку молодших школярів.

2.1. Методики дослідження.

2.1.1. Методика визначення понять.

2.1.2. Методика з'ясування пасивного словарного запасу.

2.1.3. Методика визначення активного словарного запасу.

2.1.4. Методика визначення ригідності словарного запасу.

2.2. Кількісна і якісна обробка результатів дослідження.

2.2.1. Результати дослідження за визначенням понять.

2.2.2. Результати з'ясування пасивного словарного запасу.

2.2.3. Результати визначення активного словарного запасу.

2.3.4. Результати визначення ригідності словарного запасу.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Мова – форма спілкування між людьми, що характеризується як процес прийому, переробки і передач інформації за допомогою мови, яка являє собою диференційовану систему кодів, що вказує об'єкти і їх відносини.

Спеціальних органів мови у людини немає, і мова реалізовується за допомогою апаратів дихання, жування і ковтання, що забезпечують процеси мовотворення і артикуляції. Центральною ланкою всього цього апарату мови є кора головного мозку – переважно лівої півкулі, де знаходяться представництва домінуючий руки, мовослухового і кінестатичного аналізаторів.

Всю сукупність фізіологічних механізмів, що беруть участь в формуванні мови, можна розділити на дві групи – механізми сприйняття мови і механізми відтворення мови; в їх функціонуванні бере участь цілий ряд систем.

З психологічної точки зору мова є специфічною для людини формою спілкування. Мова характеризується звуковим складом (фонетикою), системою значимих слів (лексикою), і правил поєднання одиниць мови (граматикою). . Основною лінгвістичною одиницею мови є слово, за яким стоїть ціла система зв'язків, що становлять певне "семантичне поле".

У єдності з мовою у людини формувалися мислення і свідомість як вищі форми відображення дійсності, специфічні для людини.

При оволодінні мовою в процесі онтогенезу відбувається поступова зміна і збагачення значень слів і їх суб'єктивного значення, причому оволодіння звуковою усною мовою випереджає оволодіння письмовою мовою.

Сучасна психологія розглядає мову як складну систему взаємопов'язаних функцій, кожна з яких має свою психологічну структуру.

Розвиток мовної діяльності – складний багатоступінчастий процес. Дитина народжується з набором морфологічних структур, що забезпечують в більш пізньому віці (в протягом перших трьох років життя) формування функції мови.

Розвиток мовної функції відбувається відповідно до певної системи мови, яка будується на основі інтонаційний структур і фонемного складу, що засвоюється дитиною як на рівні розуміння, так і на рівні його власної активної мови. Сам процес розвитку мови ділять на підготовчий період, що включає крик, гудіння і лепет; період розуміння мови дорослих і використання в активній мові слів, пропозицій; оволодіння фразовою мовою.

Дитяча мова є предметом наукового дослідження в психології, лінгвістиці і педагогіці. Оцінка мовного розвитку дитини обов'язкова при визначенні достатньої у віковому відношенні сформованості інтелекту. На підставі вікового недорозвинення мови визначаються спеціальні форми і способи навчання дитини.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає психодіагностика мовленнєвого розвитку.

Предметом дослідження – особливості психодіагностики мовленнєвого розвитку молодших школярів.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми психодіагностики мовленнєвого розвитку молодших школярів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:–

проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.–

сформулювати адекватну гіпотезу теоретико-емпіричного дослідження;–

здійснити емпіричну перевірку сформульованої гіпотези;–

сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином:

Особливості психодіагностики мовленнєвого розвитку молодших школярів проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб'єктивних якостей конкретної дитини.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми засвоєння письмової мови в молодших класах загальноосвітньої школи.

Розділ 1. Особливості психодіагностики мовленнєвого розвитку молодших школярів

1.1. Поняття про мову та її функції. Фізіологічні механізми мовної діяльності

Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та увага.

З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних і суспільних потреб, а з іншого – є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.

Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об'єктивно в духовному житті людського суспільства і становить собою систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мова виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували людину, і позначалися словами. Мова – суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Вимовлювані комплекси звуків, якими позначалися певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільними для людей засобами обміну думками. Мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має два боки – зовнішній звуковий (фонетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Єдність цих боків (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова – це умовний знак предмета або явища,