Психодіагностика пам'яті молодшого школяра

курсова робота з психології

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Великі зміни відбуваються в процесах пам'яті молодшого школяра. Прийшовши в школу, діти вже уміють запам'ятовувати довільно, проте це вміння недосконале. Так, першокласник часто не пам'ятає, що було задано додому (для цього потрібне довільне запам'ятовування), хоча легко і швидко запам'ятовує те, що цікаво, що викликає сильні відчуття (мимоволі). Відчуття роблять дуже великий вплив на швидкість і міцність запам'ятовування. Тому діти легко запам'ятовують пісні, вірші, казки, які викликають яскраві образи і сильні переживання.

Спочатку молодші школярі краще запам'ятовують наочним матеріал: предмети, які дитину оточують і з якими вона діє, зображення предметів, людей. Продуктивність запам'ятовування такого матеріалу значно вища, ніж запам'ятовування словесного матеріалу.

Якщо ж говорити про запам'ятовування словесного матеріалу, то на всьому протязі молодшого віку діти краще запам'ятовують слова, що позначають назви предметів, ніж слова, що позначають абстрактні поняття.

У дослідженнях вітчизняних психологів установлено, що на запам'ятовування конкретних і абстрактних слів великий вплив робить єдність сигнальних систем. Так, учні міцно зберігають в пам'яті такий конкретний матеріал, який закріплюється в пам'яті з опорою на наочні образи і необхідний для розуміння того, що запам'ятовується (наприклад, географічні назви, позначені на карті). Гірше запам'ятовують той конкретний матеріал, який не має опори на наочний образ (назви, не пов'язані картою, описи) і не є значущим при засвоєнні запам'ятовуваного.

Абстрактний матеріал також запам'ятовується по-різному. Краще запам'ятовується абстрактний матеріал, який узагальнює ряд фактів (наприклад, взаємозв'язки між окремими географічними явищами). І навпаки, учні погано запам'ятовують абстрактний матеріал, якщо він не розкривається на конкретному матеріалі (наприклад, визначення понять, якщо їх не підкріплювати прикладами).

Конкретно-образний характер пам'яті молодших школярів виявляється в тому, що діти справляються навіть з такими важкими прийомами запам'ятовування, як співвідношення, поділ на частини тексту, якщо при цьому є опора на наочність, наприклад на відповідні ілюстрації.

Це особливо треба знати і враховувати педагогу при організації учбового процесу.

Впродовж всього молодшого шкільного віку учні потребують того, щоб їх робота по запам'ятовуванню спрямовувалась учителем, оскільки самим їм ще важко поставити перед собою визначене, конкретне завдання: запам'ятати точно чи запам'ятати, щоб передати своїми словами, і т.д. Проте експерименти показують, що якщо таке завдання перед ними поставлене, то учні справляються з ним. За відсутності конкретного завдання діти часто вдаються до дослівного запам'ятовування, особливо в тих випадках, коли матеріал дуже невеликий за об'ємом, але насичений за змістом, або учень не володіє достатньою мірою мовою, щоб вільно передати матеріал своїми словами.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає процес розвитку мови і пам'яті у дошкільному віці.

Предметом дослідження курсової роботи є психодіагностика пам'яті молодшого школяра.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному дослідженні проблеми зв'язку показників пам'яті з розвитком мови у дітей дошкільного віку.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Гіпотезу курсового дослідження можна сформулювати наступним чином:

Показники об'єму пам'яті у дітей молодшого шкільного віку проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб'єктивних якостях конкретної дитини.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми в молодших класах загальноосвітньої школи.

Розділ 1. Пам'ять і основні етапи її розвитку

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять – неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

1.1. Теорії пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація – обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом [29, 198].

Асоціація за суміжністю – це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді,