Самосвідомість має рівневу будову (І.С. Кон, 1978; В.А. Ядов, 1975; І.І. Чеснокова, 1977 та ін.). Докладна рівнева концепція самосвідомості і особи в цілому запропонована Е. Еріксоном (Е. Erikson, 1967). Концепція рівневої будови самосвідомості, заснована на урахуванні активності людини, в рамках якої формується і діє її самосвідомість, була сформульована В.В. Століним (1985) Стисло суть концепції рівневої будови самосвідомості полягає в наступному.

На рівні організму активність суб'єкта визначена системою "організм-середовище", має руховий характер і викликається потребами в самозбереженні, нормальному функціонуванні, фізичному благополуччі організму. На рівні організму формується самопочуття суб'єкта як підсумок процесів, що відображають стан внутрішніх органів, м'язів, активації організму в цілому. Це самопочуття є біологічний аналог самовідношення, що відображає ступінь задоволеності потреб організму в благополуччі, цілісності, функціональному стані.

На рівні соціального індивіда активність підпорядкована іншій потребі – потреби в приналежності людини до спільності, у визнанні її цією спільністю. Ця активність регулюється соціальними нормами, правилами, звичаями, статутами, приписами, які засвоюються індивідом. Життєва важливість для суб'єкта бути прийнятим іншими людьми відображається в самовідношенні, яке є перенесенням усередину відношення інших, прийняття іншими або відкидання ними.

На рівні особистості активність суб'єкта викликається перш за все потребою в самореалізації – в праці, любові, спорті і т.д. – і реалізується за допомогою орієнтації на свої власні здібності, можливості, мотиви. Основою самовідношення тут стає потреба в самоактуалізації; власне Я, власні риси і якості оцінюються у відношенні до мотивів, що виражають потребу в самореалізації і розглядаються як її умова [21].

Важливою інтегральною характеристикою в структурі самосвідомості є Я_концепція. Р. Берн (1986) розглядає Я-концепцію як сукупність установок, направлених на самого себе. У цих установках виділяються три компоненти:

Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні відносини і безліч інших особових проявів. Я-концепція формується під впливом різних зовнішніх впливів, які відчуває людина. Особливо важливими є для неї контакти із значущими іншими, які, по суті, і визначають уявлення людини про саму себе.

В області психодіагностики самосвідомості використовуються основні традиційні класи методик, що продовжують розроблятися: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів, ідеографічні методики типу репертуарних ґрат, проектна техніка та ін. У відповідному керівництві А. Анастазі (1982. Т. 2) анотуються як найбільш використовувані чотири діагностичні методики для діагностики самосвідомості: контрольний список прикметників Р. Гоха; Q_класифікація В. Стефенсона; семантичний диференціал Ч. Осгуда; тест ролевих конструктів Р. Келлі.

СТАНДАРТИЗОВАНІ САМОЗВІТИ

До цього типу методик психодіагностичного дослідження самосвідомості відносяться перш за все тести-опитувальники, що складаються з більш-менш розгорнених тверджень, що стосуються відношення випробовуваного до самого себе в різних життєвих сферах; відчуттів, думок щодо тих або інших подій або обставин у житті суб'єкта; поведінкових проявів; взаємостосунків з іншими людьми. Спосіб відповіді широко варіюється в різних опитувальниках: використовуються дво-, три-, чотири-, п'яти- і семиальтернативний вибір, вербальна або невербальна згода.

Наведемо приклади.

Шкала Я-концепція Теннессі (1965) – опитувальник, призначений для підлітків (з 12 років) і дорослих. Містить 90 пунктів на аналіз Я-концепції і 10 пунктів шкали брехні. Використовується п'ятикрокова шкала відповідей від "повністю згоден" до "абсолютно не згоден". Пункти опитувальника відбиралися за допомогою експертів відносно кожного твердження до визначених рядка і стовпця. По рядках були представлені: 1) самокритичність; 2) самозадоволеність; 3) особове Я; 4) сімейне Я; 5) соціальне Я.

Як показує опис опитувальника, з його допомогою можна виявити глобальне самовідношення (самозадоволеність): специфічні форми самовідношення до свого тіла, до себе як морального суб'єкта, до себе як до члена сім'ї і т.д. Опитувальник також дозволяє дати диференційований висновок про самовідношення, на відміну від змістовного аспекту Я-концепції.

Шкала дитячої Я-концепції Пірса-Харріса (1964) – популярний у США опитувальник, складений з 80 простих тверджень щодо свого Я чи тих або інших ситуацій і обставин, пов'язаних з самовідношенням. Призначений для дітей у віці від 8 до 16 років. Пункти опитувальника засновані на колекції дитячих тверджень щодо того, що дітям в собі подобається, а що не подобається. До опитувальника увійшли пункти, що розрізняють випробовуваних з високим і низьким сумарним балом, на які, принаймні, 50% випробовуваних з високим сумарним балом відповідали в очікуваному напрямі і співвідношення відповідей "так" – "ні" по яких не перевищувало 90 до 10. Опитувальник містить рівне число позитивних і негативних формулювань. Перші 15 затверджень опитувальника наведені нижче.

Шкала володіє задовільною одномоментною (від 0,78 до 0,93) і ретестовою (0,77) надійністю.

Не дивлячись на методологічну критику подібних опитувальників, вони залишаються основним інструментом в дослідженнях Я-концепції, постійно створюються нові опитувальники для специфічних цілей і популяцій.

Шкальна техніка, прикладом якої є семантичний диференціал, також застосовується при аналізі Я-концепції і перш за все самовідношення. Існує вітчизняна література, присвячена теорії і методу Ч.