Реферат на тему:
Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача
Рефлексія як здатність до самопізнання та самоаналізу власної внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів є одним з найважливіших показників суб’єктності тренера-викладача, адже саме вона визначає повноту його самоінтеграції та самоздійснення як неповторної цілісності.
В сучасній філософській і психологічній літературі термін „рефлексія” досить поширений. Проте більшість його гносеологічних характеристик обмежується уявленнями, які співвідносяться з дослівним перекладом цього слова з латини – „повернення назад” для заглиблення у те, що відбулось, і на цій основі пізнавати найпотаємніші глибини буття через активність людини. Відтак, цим терміном позначаються поняття, що відрізняються за змістом, або котрі можна описати в інших категоріях. Виходячи з того, що вдосконалення змісту понять, коректне узгодження їх системи – необхідний і обов’язковий крок емпіричного дослідження, спробуємо класифікувати відомі в науковій літературі визначення та запропонувати своє їх розуміння.
Історія аналізу явища рефлексії сягає сивої давнини. Адже вона існує відтоді, коли людина почала цікавитися світоглядними проблемами. В таблиці 1 наводиться фрагмент рефлексивно орієнтованого дослідження [10] гносеологічних характеристик цієї категорії видатними філософами античності, середньовіччя та Нового часу.
Таблиця 1
Категоризація поняття „рефлексія” видатними філософами
Філософи | Гносеологічні характеристики рефлексії
Аристотель | Рефлексія людини є рисою божественного розуму, який продукує свій предмет, відображається в ньому і пізнає на цій основі свою сутність.
Платон | Рефлексія протилежна практиці, вона є заглибленням у внутрішню сутність предмета суб’єктивності. Рефлексія є, насамперед, поверненням суб’єкта до самого себе після виходу із себе – у свою протилежність.
Дж. Локк | Рефлексія є спостереженням (внутрішнім досвідом), якому розум піддає свою діяльність та спосіб її вияву, внаслідок чого в розумі виникають ідеї цієї діяльності.
Лейбніц | Рефлексія – це діяльність, здатність монад до аперцепції, усвідомлення уявленням його власного змісту.
Кант | Рефлексія містить основу можливості об’єктивного порівняння уявлень одного з одним. Трансцендентальна рефлексія пов’язує погляди з апріорними формами чуттєвості та розсуду і науки, що контролює об’єкт.
Фіхте | Рефлексія є наукове знання про самого себе.
Гегель | Рефлексія постає формою саморозгортання духу.
Гуссерль | Рефлексія є назвою актів, у яких потік переживання з усіма його різноманітними подіями стає ясно осягненим і таким, що аналізується. Тобто, рефлексія є методом пізнання свідомості.
Здійснений [10, с. 73] аналіз переконує, що рефлексія, як вона описується в історії філософії, є певною акцією, спрямованою на усвідомлення власних дій людини, розкриття їх канонів, а також законів, що постають в об’єктивній дійсності.
Рефлексією як предметом психології у XX столітті безпосередньо зацікавилась когнітивна психологія, яка протиставила себе поведінкознавчим напрямам. У межах цього напрямку одні дослідники ототожнювали психічні процеси, що відповідають за переробку інформації, з ієрархічно організованою рефлексивною регуляцією пізнавальної активності, інші відводили рефлексії роль одного з багатьох когнітивних процесів. Загальний інтелектуалістичний сенс когнітивістського розуміння відображений у визначенні рефлексії як здатності людини мислити про своє мислення задля його вдосконалення.
Конструктивний внесок у теоретичний аналіз проблеми – диференціацію й конкретизацію, а, отже, операціоналізацію предмета рефлексії, зробили такі вчені, як, зокрема, Б. Ананьєв, Л. Божович, С. Рубінштейн, В. Роменець, В. Столін, П. Чамата. Гносеологічні характеристики рефлексії та їх вираження у мисленнєвих та пізнавальних процесах розкрито у працях Г. Антипова, О. Огурцова, В. Зарецького, С. Степанова. Питання інтелектуальної та особистісної рефлексії розроблялись у дослідженнях В. Давидова, Г. Голіцина, Б. Ельконіна та інших. Проблемам з’ясування генетичних чинників рефлексії присвячено чимало наукових праць, виконаних у психологічній школі С. Максименка.
Треба відзначити, що в деяких експериментальних дослідженнях рефлексія виступає не лише як суттєвий компонент будь-якого іншого процесу, наприклад, мислення, що відбувається, за І. Семеновим, на чотирьох рівнях: особистісному, рефлексивному, предметному та операціональному, але і як предмет спеціального психологічного вивчення (наприклад, у дослідженні І. Котик [5]) механізмів рефлексії в процесі розвитку суб’єктності людини; у визначенні М. Варбан [1] – ролі рефлексії у професійному становленні майбутнього фахівця; в дослідженні Т. Комар [4] – взаємозв’язку розвитку рефлексії та соціалізації підлітків. При цьому, залежно від галузі, у якій проводилися психологічні дослідження, підкреслювалася та чи інша „грань” рефлексії.
Шляхом теоретичного аналізу наукових даних встановлено, що рефлексія є методологічною категорією, котрій властиві певна строкатість та інваріативність у її семантичному визначенні. Це: 1) осмислення мислення; 2) аналіз знання для одержання нового знання або перетворення неявного знання на явне; 3) самоспостереження за станом розуму або душі; 4) дослідницький акт, спрямований людиною на саму себе [14, с. 499 – 502]; 5) відображення людиною власної внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів; 6) усвідомлення людиною того, як вона сприймається іншими людьми [2, с. 274]; 7) здатність утримувати в свідомості вихідну ситуацію, позицію і одночасно перебувати в рефлексивній позиції, тобто задавати собі запитання, аналізувати матеріал вихідної позиції [9, с. 243]; 8) унікальна властивість, притаманна лише людині, стан усвідомлення чогось, процес репрезентації психіці свого власного змісту [3, с. 47].
Узагальнення існуючих визначень рефлексії уможливлює викладення власного погляду щодо її тлумачення. Під рефлексією ми розуміємо свідомий і довільний процес осмислення та переосмислення суб’єктом сутнісних власних ознак, можливостей і досягнень, а також своїх відносин із соціальним світом, що виявляються в ході його спілкування з іншими людьми та активного засвоєння ним норм і засобів різних діяльностей.
Складовими рефлексії є змістовий компонент, що характеризує її предметний аспект, і динамічний компонент, пов’язаний зі способом її виникнення. Змістову сторону рефлексії