Динамічний компонент рефлексії пов’язаний з моментом запуску цього процесу, тобто з рефлексивним виходом, а також з процесами переходу з рівня на рівень – інакше кажучи, з процесом рефлексивних занурень та переходами по рефлексивних рівнях. У зв’язку з цим виокремлюють довільну й імпульсивну рефлексію. Перша трактується як рефлексивний акт, що запускається людиною за наказом, бажанням; вона характеризується контролем над початком рефлексивних процесів. Людина, звичайно, повинна мати потребу, мотив для такого довільного запуску рефлексії, а також усвідомлювати себе спроможною це зробити. Друга, імпульсивна рефлексія, виникає при зіткненні з перешкодою, з проблемою, з неможливістю діяти за старим взірцем [9]. Така імпульсивність характерна як для зовнішньої, так і для внутрішньої рефлексії.

Динамічний аспект рефлексії можна, ймовірно, пов’язати й з так званим „часовим” принципом, залежно від якого А. Карпов [3] розрізняє три основні її види: ситуаційну, ретроспективну і перспективну. Так, ситуаційна рефлексія забезпечує безпосередній самоконтроль поведінки людини в актуальній ситуації, осмислення її елементів, аналіз подій, здатність суб’єкта співвідносити свої дії з ситуацією та їх координацію відповідно до умов, що змінюються, і власного стану. Поведінковими проявами і характеристиками цього її виду є, зокрема, час обмірковування суб’єктом своєї поточної діяльності; ступінь розгортання процесів ухвалення рішення; схильність до самоаналізу в конкретних життєвих ситуаціях.

Ретроспективна рефлексія виявляється в схильності до аналізу вже виконаної в минулому діяльності та подій, що відбулися. У цьому випадку її предметами стають передумови, мотиви і причини подій, що відбулися; зміст минулої поведінки, а також результативні параметри і, особливо, допущені помилки. Ця рефлексія виражається, зокрема, у тім, як часто і довго суб’єкт аналізує та оцінює події, що відбулися, чи схильний він взагалі аналізувати минуле і себе в ньому.

Перспективна рефлексія співвідноситься з функцією аналізу майбутньої діяльності, поведінки; плануванням як таким; прогнозуванням ймовірних результатів тощо. Її основні поведінкові характеристики: деталізація планування своєї поведінки, частота звернення до майбутніх подій, орієнтація на майбутнє.

Повертаючись до структурної організації рефлексії як психологічного феномена, слід зазначити, що існують й інші її модельні описи та компонентна організація. Так, Л. Пилипенко [8, с. 263], вивчаючи соціальну рефлексію, виокремлює у її структурі інтелектуальний (певний рівень інтелектуального розвитку особистості); екзистенційно-практичний (наявність у досвіді індивіда рефлексивних знань та умінь) і мотиваційний (мотивація самопізнання, самовизначення, самореалізації) компоненти. М. Варбан [1], вивчаючи рефлексію професійного становлення, включає до її структури такі аспекти: предметний (рефлексія структури професійних інтересів, цілей, очікувань особистості; рефлексія навчально-професійних дій, результатів, досягнень; рефлексія якостей професіонала); змістовий (результат самовідображення особистості в процесі професіоналізації, який представлено в формі загального знання „Я”; проблеми і протиріччя професійного становлення; чуттєве переживання та самооцінка виявлених, усвідомлених структурних одиниць „Я” тощо); операційний (основні форми інтелектуальної, рефлексивної і практично-дійової активності задля знаходження, аналізу, синтезу, насичення змісту „Я” – самопізнання, самооцінка, самоузагальнення тощо).

Правомірним і доцільним є також розгляд й інших площин рефлексії, а саме з’ясування її пускових механізмів і функцій. Так, одні дослідники [4; 9; 11; 12] вважають, що пусковим механізмом рефлексії є наявність певної проблемно-конфліктної ситуації або нерозв’язаного на діяльнісному рівні протиріччя, яке необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Інші пов’язують їх з властивою людині пізнавальною активністю, цікавістю, пошуковою поведінкою, спрямованою на аналіз самої себе без необхідності реалізації прямої практичної мети [5; 13]. Зрештою, рефлексія функціонує у процесах самопізнання, самооцінювання, самоосмислення, самоаналізу, зумовлюючи появу нових якісних знань про себе як суб’єкта.

Будучи одним з основних механізмів суб’єктного розвитку людини, рефлексія забезпечує: 1) здатність суб’єкта реконструювати й аналізувати побудову своєї думки, визначати її склад і структуру і, об’єктивувавши їх, перетворювати для адекватного досягнення цілей; 2) можливість порівняння нинішньої розумової стратегії вирішення ситуації з обраною раніше як оптимальною стосовно даного випадку; 3) пошук нового знання всередині себе, завдяки чому забезпечується процес самопізнання; 4) аналіз процесу мислення та контроль за розумовими стратегіями; 5) розмежування і диференціацію явищ, причини яких лежать всередині і поза суб’єктом.

З переліченими функціями, котрі виокремлено та детально проаналізовано у праці [9], важко не погодитися, оскільки вони справді визначають рефлексію як одну з головних суб’єктних характеристик людини.

Як необхідні компоненти рефлексивного процесу у дослідженні [4] виокремлюються такі: ідеальна модель кінцевої мети діяльності; усвідомлення власного досвіду; з’ясування необхідних перетворень для наближення його усвідомлених характеристик до ідеальної моделі (перебіг розгортатиметься як планування діяльності, в якому останній момент рефлексивної структури буде наслідком співставлення бажаної ідеальної моделі та усвідомленого досвіду). Інакше – рефлексивний процес актуалізується наявністю суперечності між певним мисленим ідеальним конструктом, який розглядається як необхідне, і усвідомленим досвідом особистості. Особистісна рефлексія з’являється із виявленням невідповідності самоусвідомленого образу наявного буття образові ідеальному, що набуває статусу домагання.

Систематизація емпіричних даних дозволила виявити п’ять основних типів рефлексивної психодіагностики – залежно від способу створення простору дослідження: 1) через створення спеціальної методики, найбільш адекватної задекларованому завданню; 2) шляхом звернення до культурно-історичних аналогів (загальновідомих історичних і вигаданих сюжетів, героїв та інших образів); 3) за допомогою створення елементів „іншого