Свобода вибору й відповідальність за нього | 0,742 

Усвідомлення власної унікальності | 0,741 

Розуміння і прийняття іншого  | -0,940

Саморозвиток  | 0,804

Частка сумарної дисперсії | 39,1 | 35,0

До другого фактора – „рефлексивність” (35,0 % загальної дисперсії) – увійшли показники: рефлексивність (0,829), саморозвиток (0,804), розуміння і прийняття іншого (-0,940). Самодетермінація діяльності тренера-викладача, фіксація її результативності й співвіднесення результатів з бажаннями та намірами є, по суті, найбільш значущими для становлення його як професіонала.

Попри встановлену різницю за мірою виразності базових утворень суб’єктності, якісно-кількісний аналіз динаміки останніх, у залежності від перебування досліджуваних на певному етапі професіоналізації, виявив водночас і спільну для всіх вибірок тенденцію до послідовного зростання значущості показників активності й рефлексії у процесі професійного становлення. Результати дозволяють твердити, що фактори рефлексивності й активності є детермінантами суб’єктності і презентують її інваріативну частину. Фактори самосвідомість, свобода вибору й відповідальність за нього, розуміння і прийняття іншого є варіативними компонентами суб’єктності спортивного педагога та відображають його індивідуальну своєрідність.

Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити низку висновків:

· рефлексія – свідомий і довільний процес осмислення та переосмислення суб’єктом сутнісних власних ознак, можливостей і досягнень, а також своїх відносин із соціальним світом, що виявляються в процесі його спілкування з іншими людьми й активного засвоєння ним норм і засобів різних діяльностей;

· динаміка рефлексивності тренера-викладача в період професіоналізації має хвилеподібний характер з тенденцією до зростання;

· факторна структура суб’єктності тренерів-викладачів цілком залежить від етапу професіоналізації. На етапах професійної підготовки, професійної адаптації та первинної професіоналізації суб’єктність спортивного педагога має трьохфакторну структуру, а на етапі майстерності – двохфакторну;

· фактори рефлексивності й активності є детермінантами суб’єктності й презентують її інваріативну частину. Фактори самосвідомість, свобода вибору й відповідальність за нього, розуміння і прийняття іншого є варіативними компонентами суб’єктності спортивного педагога та відображають його індивідуальну своєрідність.

Проведене дослідження, зрозуміло, не вичерпує усіх аспектів проблеми. Перспективи подальшої праці пов’язані з уточненням чинників, що уповільнюють розвиток суб’єктності спортивного педагога.

Література:

1. Варбан М. Ю. Рефлексия профессионального становления в студенческие годы: Дис. канд. псих. наук: 19.00.01 / Киевский гос. лингвистический ун-т. – К., 1998. – 181 с.

2. Карандашев В. Н. Психология: Введение в профессию. – М.: Смысл, 2000. – С. 274.

3. Карпов А. В. Рефлексивность как психическое свойство и методика ее диагностики // Психологический журнал. – 2003. – Том 24. – №5. – С. 45 – 57.

4. Комар Т. В. Особистісна рефлексія як чинник соціального становлення підлітків: Автореф. канд. псих. наук: 19.00.07. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2003. – 18 с.

5. Котик І. О. Механізми рефлексії у процесі розвитку суб’єктності людини: Автореф. канд. псих. наук: 19.00.01. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2004. – 20 с.

6. Ложкин Г. В., Зубанова Н. Ю. Власть тренера и зависимость спортсмена // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні. – Рівне: Ліста, 1999. – С. 200 – 206.

7. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. – К.: НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с.

8. Пилипенко Л. Соціальна рефлексія як складова життєвого самовизначення сучасної молоді // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С. Д., Циби В. Т., Шайгородського Ю. Ж. та ін. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 258 – 269.

9. Разина Т. В. Рефлексия в педагогическом мышлении / Психология профессионального педагогического мышления / Под. ред. М. М. Кашапова. – М.: „Институт психологии РАН”, 2003. – С. 233 – 282.

10. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / Вст. ст. В. О. Татенка, Т. М. Титаренко. Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2003. – 992 с.

11. Семенов И. Н., Степанов С. Ю. Типы и функции рефлексии в научном мышлении // Проблемы рефлексии в научном познании. – Куйбышев. – 1983. – С. 76 – 82.

12. Слободчиков В. И., Исаев Е. И. Психология человека. Основы психологической антропологии. – М.: Школа-пресс, 1995. – 384 с.

13. Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности. Модели психологического развития. – К.: Лыбидь, 1992. – 215 с.

14. Философская энциклопедия. – М., 1967. – Т. 4. – С. 499 – 502. 

15. Волянюк Н. Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C.114-127

16. www.politik.org.ua