Реферат на тему:

Родина з дитиною-інвалідом

У період суспільних перетворень особливої ваги набуває осмисленість буття і діянння кожною людиною. В Україні протягом останнього десятилітя народ переживає не тільки економічні негаразди, наслідки тотальної і локальної забрудненості, а й невизначеність образу майбутнього, зневіру і страх перед завтрашнім днем. Така ситуація потребує, зокрема, розвиненої і структурованої сфери соціального захисту, підтримуючої і профілактичної професійної роботи, психологічної готовності кожного до самостійного вибору життєвого шляху і прийняття рішень з конкретних питань, що виникають майже щоденно. Пропонована стаття містить аналіз стану батьків розумово неповносправних дітей і психологічної допомоги засобами соціальної служби для молоді.

Постановка проблеми

За статистичними даними, у нашій країні зареєстровано 274,5 тисячі шлюбів [4, с. 12], з яких не кожен стане щасливою повною сім’єю. Діти народжуються у зруйнованих родинах і в одиноких жінок, набуває поширення усиновлення, опікування, фостер. Цілий ряд чинників призводить до зменшення числа сімей, кількості дітей в них, до народження хворих і недорозвинутих малят. На нашу думку, це такі чинники, як:

· тотальне погіршення екології на планеті;

· наслідки радіоактивного забруднення;

· погане й незбалансоване харчування, брак чистої води;

· хаотичний розвиток суспільства, брак у людей мети й ідеалу;

· недостатня і невідповідна сучасним потребам медична допомога;

· уникання усвідомлюваності буття, мети і результату власної діяльності або її недостатність; порушення людиною законів моралі;

· брак або хибність віри у власні сили і громади.

Кожний з наведених чинників потребує наукового осмислення і врахування в практичній діяльності. Такий стан не є породженням останніх півтора десятка літ, а складався протягом доволі тривалого часу. Одержаний новим поколінням у спадок, він породжує багато негативних явищ, що потребує зміни нашої свідомості, узгодженості дій, свободи рішень.

Серед соціальних чинників, що поглиблюють об’єктивно негативну для українського життя тенденцію, слід назвати:

· формальне існування демократично спрямованих законів;

· незадовільний стан соціального захисту;

· “ножиці” між заробітною платнею і прожитковим мінімумом;

· зменшення числа робочих місць, безробіття;

· приниження людської гідності на усіх рівнях, у тому числі й низько оплачуваною роботою, яка, до того ж, не відповідає одержаній кваліфікації;

· несформованості виховного (громадянського) ідеалу тощо.

Соціально-економічна ситуація викликає дещо збочене, акцентоване на практичній вигоді, утилітарне ставлення до культури, освіти, особи, навіть власної психіки. Громадяни жадають поліпшення становища у сфері зайнятості, медицини, освітніх та соціальних послуг. Натомість самі лишаються пасивними споглядачами; критикують та ігнорують зміни у виробництві й торгівлі, освіті, культурі тощо і майже нічого самі не пропонують.

Останнім часом виразніше й демонстративніше відчуваються маніпулятивні тенденції на всіх рівнях взаємовідносин. Не оминають вони і сім’ю, де рельєфно виступають труднощі та конфлікти спілкування між подружжям, батьків з дітьми, дітей між собою.

Складну ситуацію в родинах поглиблює народження дитини з розумовою або іншою вадою, яка призводить і до зниження інтелекту. Така інвалідність різко змінює все буття і поведінку сім’ї – цінності, прагнення і реакції батьків; психологічні стан та орієнтири дорослих і здорових дітей; виконання родиною виховної та моральної функцій; взаємодію з соціальними інституціями і оточуючим світом.

Невирішена частка проблеми

Станом на 1 січня 2001 року в Україні на обліку служби охорони психічного здоров’я перебувало понад 278 тисяч осіб із розумовою відсталістю, з них 53715 – діти до 15 років [2, с. 8]. Однією з проблем сім’ї, яка має дитину-інваліда, є сприйняття її як фактора, що порушує нормальну (в суспільстві усталену) функцію сім’ї. Подальший розвиток сімейних відносин гармонізує або ще більше викривлює їх і відповідним чином впливає як на дорослих, так і на дітей. Тож родині, батькам зокрема, треба бути свідомими щодо перебігу хвороби, перспективи психічного розвитку дитини і відповідним чином будувати свої стосунки у родині та за її межами.

Батьківська компетентність розвивається у такий спосіб, як отримання спеціальної освіти або самоосвіта з педагогіки та психології; участь у міжнародних навчальних і тренінгових проектах, програмах соціальних служб для молоді; гуртування у громадські організації з метою пошуку ефективної матеріальної й медичної підтримки та самодопомоги; консультування з юристом, психологом, психотерапевтом та іншими спеціалістами тощо.

Методика й організація дослідження

У рамках підтримки сімей з дітьми-інвалідами соціальною службою для молоді одного з районів Києва 2001 року була затверджена і почала виконуватися програма залучення батьків до співпраці “Соціально-психологічна реабілітація батьків, які мають дітей з функціональними обмеженнями”. Під “функціональними” обмеженнями розумілися будь-які вади, що порушують нормальний розвиток дитини [2, с. 4]. У свою чергу, “нормальним” вважається розвиток, по-перше, за віковими нормами; по-друге, за культурними традиціями; по-третє, за принципом соціально-побутової самостійності [1; 2; 3].

Програма розвитку особистості батьків націлена на вирішення завдань:

1. Допомога у виявленні труднощів сімейної взаємодії (аналіз світосприйняття, усвідомлення труднощів у спілкуванні з дітьми).

2. Тренування навичок позитивної взаємодії з дітьми та розвиток власних творчих здібностей (креативності).

Мета програми: переорієнтація ставлення батьків до дитини з позиції опікування до міжособистісної взаємодії.

Завдання програми полягає в тому, щоб навчити батьків будувати розвиваючі дитину міжособистісні контакти.

Способом реалізації завдань були обрані обмін досвідом застосування набутих навичок, організація комфортного спілкування, створення постійно діючої групи взаємодопомоги та фахові індивідуальні консультації.

Для реалізації програми застосовувалися заходи, які, з одного боку, є методами добування інформації від учасників про наміри, бажання, сподівання щодо перебування в полі дії організованого спілкування, з іншого – дозволяють відстежувати результати взаємодії:

· анкетування – спрямоване письмове опитування;

· тренінг – серія послідовно дібраних вправ для констатації наявності психічної якості і