Найсуттєвішим є любов до дитини та бажаність її народження.

Ставлення до себе проявляється у складному комплексі зовнішніх (видимих) факторів, поведінці, у рефлексивних висловлюваннях; у зовнішньому вигляді, дотримуванні режиму відпочинку та харчування, в оцінці власних зусиль та вірі в моральність оточення, змістовних пріоритетах, у залученні близьких (рідних, когось із оточення, фахівців) до запобігання виникненню та вирішення існуючих проблем.

Психологічно батьки переживають почуття провини, відчай, мобілізацію душевних сил; стан долання перешкод; сприйняття або зневіру щодо успіху власної діяльності; радість, розгубленість, розпач відносно наближення або віддалення інтелектуальних та поведінкових проявів дитини до певної (уявної чи бажаної) норми.

Картина світу для дорослих міняється таким чином, що відбувається акцентування на проблемі інвалідизації одного з сім’ї.

У вихованні батьки (частіше мати) вдаються до надмірного опікування, що гальмує розвиток дитячої активності, самостійності, впевненості в собі. Практикується приховування такої дитини вдома, щоб уберегти від небезпек вулиці, можливого поганого впливу недобрих людей. Це поглиблює природну ваду дитини, робить з неї соціального й психічного інваліда. Краща ситуація в селах, де будь-яка дитина, яка в фізичному плані “збережена”, поступово змалечку долучається до побутової, хатньої та земельної роботи. Протягом певного (тривалого) періоду така дитина опановує елементарний вид діяльності та самообслуговування і відтак долучається до громадського життя.

Основні труднощі реалізації програми роботи з батьками (родинами) дітей-інвалідів – це потреба, щоб вони усвідомили необхідність опрацювання навіть уже виявлених і висловлених проблем.

Прийняття ситуації життя з хворою дитиною, влаштування сімейного добробуту, планування часу роботи й відпочинку, реалізація або відмова від кар”єри – ці та багато інших питань постають як нагальні. Вони потребують вчасного конкретизування, переживання, вербалізації та певного вирішення. Групові зустрічі та активна позиція сприяють виробленню адекватних засобів для їх опрацювання. Саме в останньому і є важливою допомога психолога.

Періодичність зустрічей, їх неформальний характер сприяють створенню ділового, піднесеного настрою. Обговорення наболілих проблем, спільний пошук рішень, допомога фахівця в аналізі життєвих труднощів сприяють оптимістичній налаштованості на майбутнє.

Висновок

В нашій країні навчання розумово відсталих дітей є доброю традицією держави. Низка інтернатних закладів надає професійну освітню-виховну допомогу родинам та дітям [2, с. 4]. Однак останні виявилися занадто відірваними від родини в період навчання, після виходу з нього – практично безробітні та безпомічні в розбудові власного життя, а батьки відчули дефіцит певної ролі та духовне спустошення. Тож рух громадських організацій за інші умови та перспективи освіти їхніх дітей потребує не тільки соціальної підтримки, а й певних законодавчих актів, коштів, психологічної готовності батьків (всієї родини) допомагати як самому рухові, так і дітям, фахової наснаженості, відповідного місця, уваги суміжних спеціалістів тощо.

Реалізація програми сприяє зміні на позитивне ставлення батьків до дитини, зростанню усвідомлення можливостей особистого втручання в життя сім’ї, виробленню реалістичної відповідальності у ставленні до себе, появі і закріпленню прагнення до пошуку вирішень проблем родини.

Рекомендації

Практика соціальної роботи свідчить про наявність матеріально-технічної бази, фахівців, методів і форм роботи для реалізації програм і проектів стосовно соціально-психологічної допомоги родинам з інвалідом.

Попередження порушень сімейної та дитячої поведінки мусить починатися з організації роботи з батьками дітей-інвалідів на будь-якій базі, краще ближче “до споживача”. Місце і форма, наприклад, може бути історично або ж міжнародно запозиченою, сучасно розробленою, змішаною, варіативною. Консультативні пункти у дитячих полікліниках або в громадських приймальнях, напрям громадських організацій і науково-дослідних інститутів (виховання, психології, педагогіки) тощо.

Такий напрям є нині востребуваним і набуває статусу державної соціальної політики (що не усуває соціологічного вивчення проблеми).

Література:

1. Горностай П. П. Культурні особливості рольової поведінки та психологічна допомога./ Практична психологія в контексті культур: Збірник наукових праць.- К.: Ніка-Центр, 1998. С. 119 – 124.

2. Кравченко Р. Соціальна робота з розумово відсталими людьми: Навч. посібник. – К., 2001. – С. 8 – 32.

3. Пономаренко Л. П. Психологическое сопровождение развития подростков – пути и методы формирования социальной компетентности. /Практична психологія в контексті культур:Збірник наукових праць.- К.: Ніка-Центр, 1998. С. 242 – 251.

4. Про становище сімей в Україні. Державна доповідь за підсумками 2000 року. - К., Вид. дім “Шкільний світ” – 2002. С.12 – 20.

5. http://www.politik.org.ua