Введенням в дитячу психологію стратегії формування ми зобов'язані Л.С. Виготському. Він застосував свою теорію про опосередковану будову вищих психічних функцій для формування власної здатності запам'ятовування. За розповідями очевидців Л. С. Виготський міг продемонструвати перед великою аудиторією запам'ятовування близько 400 випадково названих слів. Для цієї мети він використовував допоміжні засоби – пов'язував кожне слово з одним з волзьких міст. Потім, слідуючи в думках уздовж річки, він міг відтворити кожне слово по асоційованому з ним місцю [9].

Метод, названий Л.С. Виготським експериментально-генетичним методом, дозволяє виявити якісні особливості розвитку вищих психічних функцій [9]. Стратегія формування психічних процесів придбала врешті-решт велике розповсюдження в радянській психології. Сьогодні існує декілька ідей здійснення цієї стратегії, які в стислому вигляді можна представити таким чином:

1. Культурно-історична концепція Л.С. Виготського, згідно якої інтерпсихічне стає інтрапсихічним. Генезис вищих психічних функцій пов'язаний з вживанням знаку двома людьми в процесі їх спілкування, без виконання цієї ролі знак не може стати засобом індивідуальної психічної діяльності.

2. Теорія діяльності А.Н. Леонтьєва: всяка діяльність виступає як свідома дія, потім як операція і у міру формування стає функцією. Рух здійснюється тут зверху вниз – від діяльності до функції.

3. Теорія формування розумових дій П.Я. Гальперіна: формування психічних функцій відбувається на основі наочної дії і йде від матеріального виконання дії, а потім через його мовну форму переходить в розумовий план. Це найрозвиненіша концепція формування. Проте, все, що одержане з її допомогою, виступає як лабораторний експеримент. Як же співвідносяться дані лабораторного експерименту з реальним онтогенезом? Проблема співвідношення експериментального генезу з реальним генезом – одна з найсерйозніших і дотепер невирішених. На її значення для дитячої психології указували А.В. Запорожець і Д.Б. Ельконін. Певна слабкість стратегії формування полягає в тому, що вона дотепер застосовувалася лише до формування пізнавальної сфери особистості, а емоційно-вольові процеси і потреби залишалися поза експериментальним дослідженням.

4. Концепція учбової діяльності – дослідження Д.Б. Ельконіна і В.В. Дави-дова, в яких розроблялася стратегія формування особистості не в лабораторних умовах, а в реальному житті – шляхом створення експериментальних шкіл.

5. Теорія "первинного олюднення" И.А. Соколянського і А.І. Мещерякова, в якій намічені початкові етапи формування психіки у сліпоглухонімих дітей. Стратегія формування психічних процесів одне з досягнень радянської дитячої психології. Це найадекватніша стратегія для сучасного розуміння предмету дитячої психології. Завдяки стратегії формування психічних процесів вдається проникнути в суть психічного розвитку дитини. Але це не означає, що іншими методами дослідження можна нехтувати. Будь-яка наука йде від феномена до розкриття його природи [25, 28-32].

Отже, проблеми дитячої психології, і, зокрема психології дошкільного віку, дістали потужне теоретичне обґрунтування.

Розділ 2. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку

2.1. Фізичний розвиток

Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо сповільнюється (прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку). Важливого значення набуває окостеніння скелета при збереженні хрящової будови окремих його ланок, збільшення ваги м'язів (розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м'язів руки). Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи [13, 45].

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.

2.2. Соціальна ситуація розвитку

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський).

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу [13, 46].

2.3. Гра та її значення для психічного розвитку дошкільнят

Гра – явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі