Реферат на тему:

Ризик та мислення індивіда в умовах внутрішньоособистісного конфлікту

Проблема ризику і проблема мислення донедавна ні у вітчизняних, ні в зарубіжних дослідженнях ніяк не перетиналися. Вчені відносили їх до різних концептуальних схем, навіть до різних сфер психологічної реальності. Чим же можна пояснити таку ситуацію?

Психологічні моделі ризику будувалися поза зв’язком з аналізом регуляції мислення. Формальні уявлення про факт ризику при прийнятті рішень (ПР) в теорії ігор, а потім і в теорії економічної поведінки пов’язувалися з поняттям раціональної стратегії та з функцією максимізації результату при виборі з альтернатив, з поняттями цінності результату та його вірогідності [7]. В психологічних працях західних дослідників уявлення про готовність до усвідомленого ризику як особливої індивідуальної якості має місце і доповнюється такими поняттями, як сила особистості, професіоналізація у сферах менеджменту й підприємництва [5], а також як характеристика симптомів невротичної поведінки. Спільним тут є вказівка на роль цієї індивідуальної властивості у зв’язку з функціями самоконтролю при вирішенні людиною практичних проблем.

Ланкою, яка поєднує сфери досліджень психології мислення і психології ризику, стали частково праці з ПР (desision making) в екстремальних ситуаціях невизначеності з умовними альтернативами (типу лотерей).

Увлення про ПР як когнітивно-опосередкований процес вибору з альтернатив, традиційні для контексту праць з інженерної психології, деталізували поняття невизначеності – в основному в аспекті стимульних характеристик ситуації [2]. Водночас спроби співвіднести описові та нормативні підходи до оцінки ризику, який реалізується або сприймається суб’єктом, а також виявити фактори регуляції зсувів переваг суб’єктів обумовили необхідність диференціювати ризикованість, як:

· ситуаційно задану характеристику рішень (властивість ситуації);

· властивість стратегії ПР при багаторазовому здійсненні вибору і можливості змінювати пізнавальні властивості;

· індивідуальну характеристику, за якою можуть стояти різні психологічні регулятори (когнітивні стилі, диспозиції, мотиваційні тенденції).

Намітилося й виокремлення інтелектуальних рішень як виду ПР, опосередкованих власне процесами мислення.

В емпіричних дослідженнях мислення як процесу і діяльності з вирішення проблем (problem solving) невизначеність, навпаки, означала не стільки зовнішню (або стимульну), скільки суб’єктивну характеристику (діапазон певної мети, невизначеність засобів висування гіпотез та критеріїв їх оцінки, способів переходу до пошуку невідомого тощо). Звернення до поняття ризику при аналізі структур мислення здавалося зайвим, оскільки ризик трактувався як умова вибору суб’єктом з даних альтернатив. Крім того, ризик при ПР прямо співвідноситься з можливістю нервового вибору, тобто помилки.

Психологія ж мислення витратила надто багато зусиль для продуктивної відмови від дихотомії оцінок „правильності” і „помилковості” етапів рішення на користь пошуку факторів їх процесуальної регуляції, щоб співвідносити формовані суб’єктом цілі і гіпотези тільки із зовнішніми орієнтирами. Побудова експериментальних ситуацій при аналізі процесів ПР звичайно не передбачала можливості для піддослідного продумати чи домислити нові альтернативи, що дозволило б говорити про продуктивний ризик зміни ситуації суб’єктом засобами мислення.

Переакцентувавши основну для ситуації ПР характеристику стимульної невизначеності в невизначеність суб’єктивну, подолання якої можливе на шляху інтелектуального опосередкування можливих (і в цьому сенсі вірогідних) розвитків проблемної ситуації, враховуючи незаданість, неочевидність для суб’єкта засобів розвитку її розумових репрезентацій, можна, на наш погляд, показати творчий продуктивний аспект фактора ризику в регуляції інтелектуальних рішень. Прояв можливостей і обмежень суб’єкта в реалізації потенціалу власного мислення на шляху до нових знань і за допомогою процесуальних новоутворень постають у якості ширшого класу феноменів ризику в мисленні, ніж той, що охоплюється поняттям пізнавального ризику, введеним Дж. Брунером. Емпірично такий фактор ризику матиме місце в тих інтелектуальних рішеннях, де рівень саморегуляції розумових стратегій суб’єкта позначається на процесах висування цілей і гіпотез, оцінки їх наслідків і самих актів прийняття рішень, що означають особливі етапи „дозволу” на згортання чи подальший рух власної думки.

У повсякденній свідомості ризик дій пов’язується, в першу чергу, з можливістю втрати чогось одного і цінністю чогось іншого (заради чого людина і може наважитися на можливість невдачі) [1]. Зв’язок результату дій з незалежними від суб’єкта обставинами, а також непідготовленість, тобто непродуманість його дій – ось ті характеристики „ризикованої” поведінки, в якій, з одного боку, простежується активне рішення суб’єкта, але, з іншого боку, ця активність менш за все детермінована розумовими (пізнавальними) зусиллями. Вона, швидше, означає дозвіл собі на дію непідготовлену або таку, що повністю залежить від суб’єкта щодо можливого результату.

Матеріальний ризик можливий у зв’язку з ідеальними критеріями його прийняття суб’єктом. Причому в першу чергу беруться до уваги втрати „об’єктивного” і „досяжного” планів. Звідси виникає поняття прагматичного ризику, коли суб’єкт ризикує будь-чим (грошима, репутацією) при взаємодії з предметним світом і світом соціуму. В цьому ж „предметному” плані є можливість наразитися на негативні наслідки (наприклад, ризик захворіти). Щоб свідомо йти на ризик „втрати” чогось, суб’єкт повинен мати досить сильно виражену спонуку до іншого „придбання”, яке виступає у зв’язку з цільовою функцією і мотивацією відповідних дій.

Таким чином, як психологічне поняття ризик прямо пов’язується з регулюючою (чи регулятивною) функцією психіки. Але, входячи до системи регуляції, фактори можуть мати дуже різні властивості – це й обумовлює „розпливчастість” проблематики ризику. Так, говорячи про гедонічний ризик, мають на увазі суб’єктивну цінність того чи іншого задоволення, яке виправдовує можливість втрат. Але функцію спонукальності можуть набувати й моральні норми, коли наслідування їх в ситуації індивідуального рішення може обернутися для суб’єкта прагматичними втратами, але надбаннями ціннісного характеру (можливістю підтримати самооцінку, залишитися вірним собі, не піддатися тиску ситуації