Хоча перед особистістю часто постає необхідність морального вибору тоді, коли вона до нього не готова, про індивідуальне рішення говорять тільки в тому випадку, коли людина зможе піднятися над вимогами ситуації завдяки актові довизначення власних ціннісних переваг. У подібних класифікаціях „модальних” видів ризику простежується, в першу чергу, зв’язок прогнозованої суб’єктом результативності своїх дій з валентністю, цінністю як можливого придбання, так і втрат, з одного боку, і активності суб’єкта, який не контролює повністю ситуацію ціледосягнення, – з іншого. Причому неповнота контролю пов’язана зазвичай не з можливістю недоосмислити ті або інші наслідки чи недостатнім умінням орієнтуватися на зовнішні умови, а, швидше, з імовірнісним характером умов ціледосягнення і неможливістю налагодити контроль над ситуацією, недостатніми пізнавальними зусиллями.

Зарубіжні дослідження „ризикової поведінки” (risk-taking behaviour), що обумовили розробки численних її моделей в диференціації когнітивних і мотиваційних компонентів (в теорії очікуваної цінності, функції корисності тих чи інших альтернатив), реалізували уявлення про ризикованість дій там, де людина відповідає за постановку цілей, здатна розрізняти альтернативні цілі різної спрямованості, передбачати й оцінювати вірогідність та бажаність їх реалізації, але не змінювати рівень когнітивного контролю шляхом розумових змін і змін суб’єктивної невизначеності ситуації.

Необхідність врахування фактора ризику саме як ризику пізнавального стала вимальовуватися при виокремленні тих видів і етапів активності особистості, які прямо не співвідносяться зі схемами діяльності. „Плани поведінки”, що служать для зняття невизначеності ситуації і зменшення пізнавальних зусиль, які вимагаються від суб’єкта, не можуть співвідноситися з так званими проактивними його можливостями. За гіпотезою Я. Рейковського, індивідуальний ризик як готовність діяти в ситуації невизначеності проявляється якраз там, де суб’єкт відносно вільний від планів і схем.

Уміння „заглядати у завтра” і активність дії можуть мати спільний фактор ризику – як готовність суб’єкта до „надситуаційної активності” (термін, введений В. Петровським). І якщо у сфері індивідуальних переваг можна говорити про людей, які обирають неадаптивні форми активності, то у сфері пізнання слід диференціювати людей за проявами їх пізнавальної активності.

Поряд з посиленням позитивного ставлення дослідників до фактора ризику як умови розвитку самоконтролю, відбулася друга переорієнтація щодо наповнення цього поняття. Якщо раніше фактор ризику означав „імпульсивність” і непродуманість рішень, дій чи стратегій, то останнім часом стали складатися уявлення про можливість обдуманого ризику, зв’язку різних форм пізнавальної активності з різнорівневими механізмами регуляції „ризикованості” як властивості, що характеризує когнітивні стилі, інтелектуальні стратегії чи індивідуальні схильності. З’ясувалося, що на різні етапи оформленості інтелектуальних стратегій впливають різні індивідуальні прояви „ризикованості” [6].

Готовність суб’єкта до ризику пов’язана з пізнавальною активністю, причому спрямованою не тільки на зовнішні орієнтири, але й всередину самого себе. Звуження віяла здійснюваних передбачень, на думку Р. Стернберга, одного із сучасних американських дослідників інтелекту, є свідченням „психічної некомпетентності” [3]. Рефлексивність як когнітивний стиль, що протиставляється імпульсивності, пов’язує уявлення про раціональність суб’єкта зі швидкістю й обачністю, з якими люди співставляють альтернативні гіпотези в рішенні. Але якщо з ризиком пов’язувати не пізнавальні лінощі чи брак інформаційної підготовки рішень, а прагнення до реалізації пізнавальних зусиль всіма доступними розумовими засобами, то готовність до рішень на основі інтуїтивно прийнятих орієнтирів, які не очевидні чи не можуть бути доведені як обгрунтовані, свідчать і про раціональність, і про психічну компетентність суб’єкта. При різних авторських точках зору на процеси вибору альтернатив („пізнавальна”, „мотиваційна”, „поведінкова”), раціональність стратегій може оцінюватися не тільки за остаточним результатом, але й за рівнем виявлених суб’єктом пізнавальних та індивідуальних зусиль.

Обдуманість ризику як готовність у пізнавальній стратегії йти на малоймовірний шанс при високій „ціні” можливої удачі і готовність відповідати за можливі негативні наслідки (при недосягненні пізнавальної мети у випадку невдачі) пов’язали „ризикованість” з мотивацією досягнення та потенціалом розвитку самосвідомості особистості.

В дослідженнях рефлексивного мислення недосить уваги надається проблематиці механізмів висунення гіпотез чи процесів гіпотезобудування. Відтак не аналізується, яким чином суб’єкт, котрий звертає свою думку на внутрішній план свого мислення, знаходить точки опори в гіпотетично прийнятих орієнтирах, істинність чи помилковість яких невідомі. При аналізі ж інтуїтивних компонентів мислення уявлення про раціонально мислячого суб’єкта, як і про механізми самоконтролю, практично не використовуються. По суті, приймається такий взаємоперехід понять: обережний – отже рефлексивний, контролюючий себе, а імпульсивний – необережний, недумаючий, інтуїтивно діючий суб’єкт.

Література:

1. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита. // Психологический журнал, 1994. - Т. 15. - №1. - С. 12.

2. Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности. - М.: Мысль, 1976, - 156 с.

3. Астапов В. М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги. // Психологический журнал, 1992. - Т. 13. - №5.- С. 111 – 120.

4. Балл Г. О., Бургін М. С. Стратегії психологічних впливів у конфліктних ситуаціях в педагогічних системах. - Збірник доповідей науково-практичної конференції 20 – 21 травня 1997 р. - Вінниця, 1997. - С. 18 – 20.

5. Задорожнюк И. Е., Зозулюк А. В. Феномен риска и его современные экономико-психологические интерпретации. // Психологический журнал, 1994. - Т. 15. - №2.

6. Корнилова Т. В., Булыгин В. Г., Корнилов А. П. Личностные предпосылки успешности деятельности брокера. // Психологический журнал, 1993. - Т. 14. - №1.

7. Петровский В. А. Активность субъекта в условиях риска. - Авто-реф. на соиск. уч. ст. канд. психол. наук. - М., 1977.

8. Чаплигін А. Ризик та мислення індивіда в умовах внутрішньоособистісного